У небі немає темряви для того, хто знає свій шлях: історія льотчика 831-ї БрТА

У небі немає темряви для того, хто знає свій шлях: історія льотчика 831-ї БрТА

Олег від самого дитинства мав чітке бажання — стати льотчиком. Коли він уперше побачив літак у небі, усе в ньому відгукнулося так сильно, що жодних інших професій для себе більше не розглядав.

Джерело: 831-ша Миргородська бригада тактичної авіації

Спочатку хлопець думав про цивільну авіацію, але поступово схилявся до рішення, яке для нього звучало як єдино можливе: пілот винищувача Су-27. Каже коротко й чітко: «Су-27. І тільки він».

У бригаді Олег служить із 2019-го. До цього роками опановував навички, набирав наліт, проходив підготовку, яка стала фундаментом його подальшої роботи в бойових умовах.

Із початком повномасштабної війни підготовка перетворилася на необхідність ухвалювати рішення в реальних, часто надзвичайно складних ситуаціях, коли секунди визначають безпеку екіпажів і успіх завдання.

Про кількість бойових вильотів військовик говорить без емоцій: «Більше ніж 200».

Його стриманість у цьому свідчить не про байдужість, а про професійність — для нього це не цифри, а робота, яка має бути виконана.

Серед численних завдань є польоти, що закарбувалися особливо чітко. Один із них — нічний виліт на Донецькому напрямку.

«Ми піднялися ще при світлі, але вже під час виходу в район роботи темрява накрила небо. Умови були складні: бомбометання в хмарах, уночі, з великої висоти, коли видимість практично відсутня, — розповідає льотчик. — Летіли декількома бортами, і я йшов між ними. Маневровість та орієнтування здійснюється за приладами та короткими візуальними моментами, які вдається вловити. Єдине, що я тоді побачив унизу — це був живий Покровськ, він ще був освітлений, і в ньому дихало життя».

Не менш виснажливим став політ у березні 2023 року, коли екіпаж підняли по «шахедах». Це був виліт, що перевіряє не лише техніку, а й витривалість людини, її психологічну стійкість. 

Олег описує його так: «Дві години в хмарах. Ні світла, ні зірок, ні горизонту. Просто темнота й прилади. Наче сидиш у темній кімнаті».

У такі моменти льотчик покладається не на інстинкти, а на навички та внутрішню дисципліну — там, де не працює око, працює досвід. Він додає: «Інтуїція та мотивація часто рятують».

Перший день повномасштабної війни він зустрів вдома — випадковий збіг, кілька днів профілакторію. Ніхто не дзвонив і не піднімав по тривозі. Олег просто зробив те, що вважав правильним: «Я зібрав речі і пішов у частину сам».

Відтоді в його службі були і вильоти на ураження, і нічні передислокації на інші оперативні аеродроми після важких завдань, і цикли, коли на сон випадали лічені години. Він згадує: «Бувало три-чотири вильоти за день. Прилітаєш уночі на інший аеродром, спиш пару годин — і знову підйом». Це реальність бойового льотчика, коли фізичне та психічне навантаження переплітаються з відповідальністю за результат кожної операції.

Су-27 — це не просто машина, це продовження його волі, його досвіду. Це інструмент, який вимагає не лише майстерності, а й абсолютної відданості моменту. У кабіні винищувача час стискається, а світ звужується до показників приладів, чітких і таких важливих радіопереговорів і відчуття потужності під руками. Тут немає місця для сумнівів чи зайвих думок. Є тільки завдання, борт і небо.

«Наше небо — наша відповідальність. Ми його захищаємо щодня та захистимо однозначно за будь яких умов!» — наголошують у бригаді.

Джерело інформації: Новини Полтавщини