Кожен герой заслуговує на імʼя: як у Полтаві ідентифікують загиблих військових за ДНК
Війна забирає життя та стирає імена. Але завдяки роботі фахівців лабораторії генетичних досліджень загиблі військові перестають бути цифрами у звітах, а їхні рідні можуть гідно попрощатися.
У лабораторії у Полтаві щодня працюють із тими, кого неможливо впізнати за зовнішніми ознаками. За зачиненими дверима й у тиші лабораторних приміщень фахівці виконують роботу, яка стає фінальним кроком між невідомістю та прощанням.

«Ми розуміємо, що він загинув, але ми хочемо його гідно поховати, щоб віддати шану», – говорить Олена Канюка, заступниця завідувача відділу біологічних досліджень та обліку.
Саме цей момент найскладніший для родин. Прийняття втрати приходить не одразу. І хоча хотілося б, щоб таких історій було менше, реальність війни інша. Тому в лабораторії беруть на себе фінальний і надважливий етап – ідентифікацію невпізнаних решток загиблих військових.
Тут за зачиненими дверима фахівці повертають імена тим, хто втратив їх на полі бою.
З листопада 2025 року лабораторія генетичних досліджень почала працювати з кістковими рештками військових. До фахівців потрапляють лише фрагменти, перед цим із ними працюють спеціалісти бюро судово-медичної експертизи.
«Військові не завжди дуже швидко потрапляють до моргу і є певні деструктивні процеси, які повʼязані із бойовими діями та польовими умовами, ось з цим матеріалом дуже тендітна та кропітка робота для того, щоб можна було якісно встановити ДНК-профіль» , – розповідає Олена Канюка.

Олена Канюка. Фото: «Полтавська хвиля»
Тіла передаються під час репатріації або евакуюються безпосередньо з лінії зіткнення, коли ідентифікація за зовнішніми ознаками вже неможлива.
Простір лабораторії
Лабораторія генетичних досліджень починається з першої кімнати – прийому матеріалів. Саме тут слідчі передають зразки на експертне дослідження.
«В цій кімнаті це все фіксується, записується і мігрує надалі в лабораторний бокс», – проводить екскурсію лабораторією Олена Канюка.

Фахівці під час роботи. Фото: «Полтавська хвиля»
Далі вона нас веде у кімнату, де стартує робота експерта. Це простір, де зберігають об’єкти дослідження. Отримавши матеріали, фахівець переходить до оглядової.
«На спеціальних місяцях експерт оцінює, опрацьовує речові докази і формує подальший алгоритм дій, що і як він буде робити, переносить матеріал в пробірку».

Обладнання лабораторії. Фото: «Полтавська хвиля»
Далі об’єкти поділяють за типами. Частина матеріалу потрапляє до кімнати слідової інформації, де зразки обробляють за допомогою сучасних станцій для виділення ДНК.
Окреме приміщення – оглядова кісткового матеріалу.
«З 2022 року стало набагато більше матеріалів, з якими треба працювати, тому було прийнято рішення виділити цей великий шмат роботи в окреме приміщення», – розповідає Олена Канюка.
У кімнаті встановлений холодильник із температурою -40 градусів для зберігання кісткових фрагментів і належної підготовки до досліджень. Після обробки всі пробірки передаються в ампліфікаційну та приладову кімнати. Експерти це роблять через спеціальне віконце, щоб уникнути ризиків забруднення.
На фінальному етапі експерт уже на другому поверсі формує ДНК-профіль і готує висновок судового експерта. Якщо йдеться про безвісти зниклих військових або їхніх родичів, зразки вносять до реєстру для подальших порівнянь.

Кімната лабораторії. Фото: «Полтавська хвиля»
Що робити родинам безвісти зниклих
Процедура для родичів починається з поліції. Люди звертаються до найближчого райвідділку, подають заяву про зникнення члена родини, після чого відкривається кримінальне провадження.
У його межах слідчі відбирають зразки ДНК у родичів — це епітелій із внутрішньої сторони щоки. Матеріал пакують, оформлюють документи й передають до лабораторії. Далі фахівці формують ДНК-профіль і вносять його до бази для подальшого порівняння.
- Подайте заяву про зникнення
- Надайте необхідну інформацію та зразки ДНК
- Очікуйте сповіщення про результати
Наприкінці розмови ставлю банальне, але цікаве для мене питання, яке задаю собі майже завжди, коли чую про такі професії: як витримати таку роботу щодня?
Олена Канюка усміхається і жартома відповідає, що фільми жахів вони не дивляться. З такою роботою в цьому просто немає потреби. Та все ж знаходить відповідь, яка пояснює багато чого:
«Ми, напевно, робимо оцей фінальний крок, коли родина військового знаходиться в невідомості. Ми працюємо з дуже тендітною інформацією, у нас є розуміння, що він вже загинув, але ми хочемо його гідно поховати для того, щоб віддати шану. Емоційні моменти ідуть на другий план, тому що в нас є певна задача і ми фокусуємося для того, щоб отримати результат, тому що результат – надважливий».
Між пам’яттю та прірвою: чому військове кладовище Полтави стало полем бо(л)ю 
Джерело інформації: Полтавська Хвиля
