165 років Якова Жарка: життя та творчість письменника

25 лютого 1861 року в Полтаві в багатодітній сім’ї колезького асесора народився Яків Жарко (справжнє прізвище Жарченко) — майбутній письменник, актор і діяч народницького руху, активний пропагандист української культури на Кубані на початку XX століття.

Про це розповідає Poltava Today

Ранні роки, освіта та театральний шлях

Походив із козацького роду; у родині цінували літературу, музику й театр. Від старших братів і сестер, одна з яких стала професійною актрисою, Яків перейняв любов до сцени та інтерес до народницьких ідей. Старший брат належав до народницького таємного товариства «Унія», що діяло в Полтаві 1874–1875 років. Навчався в Полтавській гімназії, проте в 1880 році був виключений за участь у революційному русі; відтоді перебував під гласним наглядом поліції Російської імперії і мав зобов’язання раз на тиждень відмічатися підпискою «про невиїзд».

Новини за темою:

• За минулу добу на Лиманському, Бахмутському, Авдіївському та Мар’їнському напрямках відбито 58 атак противника — Генштаб
• Правоохоронці готують екстрадицію Сінельніка та Білоуса, підозрюваних у розкраданні 3,6 млн грн

У гімназійні роки познайомився з Володимиром Самійленком, письменником і активістом «Братства Тарасівців», та Панасом Мирним. Саме тоді почав писати вірші українською мовою. Добровольцем пішов на військову службу, під час якої пройшов навчальний курс і закінчив земську фельдшерську школу. Повернувшись до театру, у 1886 році став актором мандрівних труп Михайла Старицького й Марка Кропивницького; зіграв характерні ролі, зокрема Омелька та Старотуза у п’єсах Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля» і «Безталанна».

Літературну діяльність розпочав ще в 1884 році зі збірки «Перши лирични творы. Частына перша», виданої в Полтаві. Друга поетична збірка «Молодик. Пісні та думи» (1891) була заборонена цензурою. Творча спадщина Жарка налічує чотири книги ліричної й сатиричної поезії, дві збірки байок, книгу «Оповідання», яку позитивно оцінив Іван Франко, численні публікації в альманахах, збірниках і періодиці, а також серію науково-популярних видань. Часто він підписувався псевдонімами — Жарченко, пан Шпилька, Льова Колючка та іншими.

Життя на Кубані, політична активність і переслідування

Покинувши сцену, жив у Катеринославщині (нині Дніпропетровська область) та Маріуполі. Влітку 1904 року разом із сім’єю, у якій уже було троє синів, переїхав до Єкатеринодара (нині Краснодар, рф) — великого осередку української культури з українськими школами, театрами й друкарнями. Тут працював діловодом у Комітеті піклування про народну тверезість, а згодом став одним із організаторів і керівників місцевої «Просвіти» та відділення Революційної Української партії (РУП).

Більшовицьке лихоліття він не сприйняв. У 1920-х роках працював на різних посадах у Кубанському художньому музеї, який був значним науковим центром і культурним осередком краю. У ніч на 15 грудня 1929 року Якова Жарка заарештували за сфабрикованими звинуваченнями «в шпигунстві на користь Великобританії». Утримування в тюрмі ГПУ тривало трохи більше місяця, але цькування письменника не припинялося до кінця життя. Під час неодноразових обшуків зникли майже всі рукописи.

У березні 1931 року арештували його сина Василя Жарка, інженера-фізика та будівельника за фахом; ймовірною підставою стала потреба інженерів для будівництва Біломорського каналу імені Йосипа Сталіна. Матеріальне становище хворого 71-річного письменника стало вкрай важким

«Зараз, — гірко сповідувався він, закінчуючи автобіографію, — живу я з жінкою, якій 70 років, у кухні, на пенсію 21 р. 66 к. на місяць. Продав за малим не все (зосталися книги, які ніхто не купує), бідую, голодаю… і нікому немає до цього діла. Хворію… Хоч би на поезіях що заробить, біля яких длубався більш як 50 років!..».

25 травня 1933 року Яків Жарко помер у Краснодарі; поховали його на міському Всіхсвятському кладовищі. Архів письменника зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України в Києві.

Джерело інформації: Полтава Today