Як командир мінометного розрахунку потрапив у ТЦК

Ранок 24 лютого 2022 року став переломним у житті старшого сержанта Віталія Денисова з Лубенського району на Полтавщині: двоюрідний брат надіслав відео, де вулицею біля його хати на Сумщині рухалася колона російської техніки. Саме тоді чоловік усвідомив, що починається повномасштабне вторгнення

Про це розповідає Poltava Today

Мобілізація і перші кроки у підрозділі

В того самого дня голова громади зібрав місцевих — організували патрулювання для підтримки порядку та недопущення мародерства. Наприкінці березня Віталій отримав повістку. Маючи досвід строкової служби та сержантське звання як командир механізованого відділення на БМП, він 1 квітня звернувся до Лубенського районного ТЦК та СП і був мобілізований до 116 окремої бригади територіальної оборони на посаду командира розрахунку мінометної батареї.

Новини за темою:

• Погодинні відключення електроенергії на Полтавщині 3 березня
• За тиждень загинули 29 військових, пов’язаних із Полтавщиною

У цивільному житті Віталій працював у будівництві й керував роботами зведення об’єктів, зокрема мостів, тому отримав позивний «Прораб». Після артпідготовки підрозділ наприкінці 2022 року направили на Сумський напрямок, у район Краснопілля, де бійці здобули перший досвід бойової роботи

Бойові випробування, озброєння і ритм фронту

На Краснопільському напрямку підрозділ зіткнувся з активними діями: ворожі диверсійно-розвідувальні групи, обстріли та прямі контакти змушували тримати кругову оборону. Пізніше, у січні 2023 року, розрахунок перекинули на Донеччину, в район Парасковіївки, де війна набула ще більш жорсткого характеру. Друг Віталія, який у перші дні вторгнення був свідком звірств у Бучі й Ірпені, показав йому фото та відео злочинів загарбників, що стало для командира додатковою внутрішньою мотивацією боронити країну

— Тоді я зрозумів: за те, що вони роблять, я їх буду знищувати і боротимуся з цими виродками, скільки вистачить здоров’я, — згадує військовий.

Умови на передовій змінювалися швидко: позиції, які вважалися відносно безпечними, ставали фронтовими за кілька годин. Щоб підвищити ефективність вогню, мінометні розрахунки іноді виїжджали на точки поперед позицій піхоти. Спочатку основною зброєю був 82-мм міномет з дальністю до 5 км, пізніше розрахунок отримав 120-мм міномет із досяжністю близько 7 км, що значно розширило можливості ураження цілей.

Тактика часто вимагала перенесення мінометів і боєприпасів пішки: через нерегулярну можливість підвезення техніки транспорт розвантажували на найближчих прохідних майданчиках, а далі вантаж ішов пішки. Командир згадує, що звичний тягар за денну зміну нерідко перевищував 50 кг — міномет, ящики з мінами та особиста амуніція.

Найважчими у бойових діях Віталій називає саме марші з важким вантажем крізь місцевість, де перед цим проїжджали танки, а далі — непролазні хащі. Після виснажливих переходів бійці короткими періодами затишшя розгортали зброю, відстрілювалися, складалися та рухалися далі, іноді під ворожим вогнем.

Через роботу в зоні постійних обстрілів та ризик перехоплення радіоканалів підрозділ був вимушений міняти позивні: коли з’ясували, що ворог може стежити за їхніми переговорними, позивний «Прораб» трансформували на «Братулько», аби знизити ризики виявлення.

За час служби розрахунок неодноразово потрапляв під ворожі обстріли. У багатьох бійців були контузії та легкі осколкові поранення, які обробляли прямо на позиції. Дрібні уламки залишилися у деяких бійців «на пам’ять».

У жовтні 2023 року в одному з найнебезпечніших епізодів бою під Авдіївкою, у селі Степове, будинок, де переховувалися бійці, отримав влучання снаряда й обвалився: сержанта привалило уламками в погребі. Його відкопали товариші — навідник і номер обслуги — і вже згодом, коли ротація дозволила відійти на медичну опіку, Віталій звернувся до медиків. Лікування вивело його зі строю, після проходження ВЛК він отримав висновок про придатність до служби у тилових підрозділах.

Однак Денисов повернувся до підрозділу і згодом отримав наказ про переведення: у січні 2024 року його скерували до Лубенського районного ТЦК та СП на посаду інструктора мобілізаційного відділення, яку він обіймає й нині. Серед основних обов’язків — мобілізація транспортних засобів для потреб Збройних сил, супровід оформлення документів і супровід груп мобілізованих до навчальних центрів.

Змінені процедури 2024 року означають, що мобілізованим рідко надають час вдома після оформлення: раніше люди могли повернутися додому на кілька днів, щоб зібрати речі чи владнати особисті справи, зараз процес організований більш жорстко, щоб зменшити ризик неповернення до служби.

За спостереженнями інструктора, до навчальних центрів часто приїжджають люди з підвищеною внутрішньою напругою — налякані фейками та дезінформацією, які розповсюджує ворог у соцмережах. Інколи це доходить до абсурду: хтось запитує, чи вже «на нулі», приймаючи підготовку за негайне потрапляння на передову. Такі ситуації демонструють, наскільки важливою є психологічна робота з мобілізованими.

Мотивація Віталія простягається за межі особистого: він наголошує на обов’язку перед побратимами та майбутнім поколінням. За його словами, розуміння того, що вони один за одного, і прагнення забезпечити дітям та родинам безпечне майбутнє — ключові рушії, які допомагають триматися й працювати далі.

Джерело інформації: Полтава Today