Юрій Курило: Внесок у ветеринарну науку та спадщина

16 квітня 2026 року виповнилося б 100 років Юрію Гавриловичу Курилу — відомому біохіміку й фізіологу, доктору біологічних наук, професору кафедри терапії Полтавського державного сільськогосподарського інституту, педагогу і громадському діячу. У пам’яті колег, студентів і родини він залишився не лише як учений із вагомим науковим доробком, а й як відданий патріот і популяризатор української мови та культури.

Про це розповідає Poltava Today

Життєвий шлях і наукова кар’єра

Народжений у селі Жабче Томашівського повіту Люблінського воєводства, Юрій Курило походив із землі, що історично належала Київській Русі та мала тісні зв’язки з Холмом. У спогадах родини наголошується, що мешканці цієї частини називали себе русинами, а після депортацій і адміністративних перетворень — записувалися як українці.

Новини за темою:

• Україна ввела санкції проти п’яти діячів культури, пов’язаних із участю росії у Венеційській бієнале
• Марина Зуєнко очолила журі конкурсу «Учитель року — 2026» з англійської

Після завершення аспірантури Юрій Гаврилович у 1964 році захистив кандидатську дисертацію під керівництвом професора Степана Гжицького. У травні 1964 року (вважаючи за ювілейні дані, у травні 2024 року минуло 60 років з моменту його прибуття за направленням Міністерства сільського господарства України до Полтавського науково-дослідного інституту свинарства) він розпочав свою діяльність у полтавській науковій спільноті. Колеги характеризували його як вимогливого, але доброзичливого викладача, який викладав складні дисципліни, зокрема «Клінічна біохімія», і виховував нове покоління фахівців ветеринарної медицини.

У професійному доробку Курила — численні наукові праці, педагогічна робота та участь у громадському житті. Він постійно дбав про чистоту української мови, переконано відповідаючи на запитання про мовну практику: «А тому, що я на своїй землі, я у себе вдома».

Депортація, пам’ять родини та зв’язки з Європою

Період Другої світової війни позначився на біографії Юрія Гавриловича. У 1943–1945 роках він працював у Німеччині як остарбайтер у помісті Льосніц у бауера Артура Райхеля. За спогадами родини, господар та його дружина ставилися до нього людяно й у післявоєнні роки підтримували зв’язок: через десять років після повернення встановили контакт з Георгом (так його називали в сім’ї бауера) і запросили попрощатися перед своєю смертю.

Родові й регіональні травми відбилися на житті поколінь: українські села Палали, руйнувалися церкви, місцеве населення зазнавало утисків і переселень. Сам Юрій Курило, за спогадами родини, часто говорив про свої корені й рідне село, але так і не зміг відвідати батьківщину до кінця життя.

У 2013 році внучка Курила — Оксана Олександрівна Бублик, яка проходила стажування у Варшаві, відвідала Жабче. Вона привезла родині фотографії села, надгробків зі зруйнованого кладовища та жменьку землі, яку було висипано на могилу Юрія Гавриловича під Полтавою.

«Юрію Гавриловичу була властива послідовна, абсолютна проукраїнська позиція, від якої він ніколи не відступав. Вона кидала виклик пануючій радянсько-імперській ідеології, а з огляду на репресивний характер держави, була небезпечною для носія подібних поглядів. Та це його не зупиняло. Юрій Гаврилович свідомо і повсякчас створював навколо себе українське середовище.

Після повернення на батьківщину Юрій Курило зробив вагомий внесок у науку й педагогіку. У Полтаві збереглися спогади колег і студентів про його доброзичливість, почуття гумору, схильність до класичної музики та любов до танців. Він був авторитетом для багатьох науковців, серед яких були кандидати й доктори наук, які публічно висловлювали шану його пам’яті під час урочистих зустрічей.

На заході 19 травня 2024 року учасники згадували не лише наукові досягнення Юрія Гавриловича, а й його роль у національному відродженні. Виступи колег, серед яких були й ті, хто був його студентом у молоді роки, підкреслювали, що його проукраїнська позиція стала орієнтиром для наступних поколінь.

Колеги підкреслювали також людські якості: життєрадісність, доброзичливість і вміння підтримати. У спогадах пригадувалися й курйозні моменти з викладацької практики, коли студенти намагалися жартома зловживати довірливістю вчителя на колоквіумах.

Поетичну шану вченому присвятили науковці: Ірина Броніславівна Баньковська написала вірш «Людина-усмішка», у якому образ життєрадісності та відкритості серця постає як символ його характеру. Родина бережно згадує ці рядки як частину меморіального вшанування.

Могила Юрія Курила знаходиться під Полтавою, на старих Дальніх Яківцях. Родина й колеги схиляють голови в пам’ять про вченого, вдячні за його настанови: не здаватися перед труднощами, шукати відраду в праці та любові до рідної землі.

Матеріали зустрічей, спогади й фотографії зберігають пам’ять про Юрія Гавриловича і передають її наступним поколінням — від дітей до правнуків. Родинні спогади, якими ділилися учасники, стали нагадуванням про значення коренів і цінність збереження історії власного народу.

1. Традиційна культура українців-переселенців з Холмщини (на матеріалах усної історії). Валентина Борисенко. Серія історична, 2015. Випуск 51, с. 581-532. Вісник Львівського університету.
2. Історія Русів (пер. І Драча: вступ. ст. В. Шевчука). — К.: Рад. письменник, 1991. — 318 с.
3. https://blog.poltava.to/berdnyk/19666/

Ірина Бердник (у дівоцтві Курило) залишила спогади про батька, що стали підґрунтям для вшанувань пам’яті та наукових згадок про життєвий і професійний шлях Юрія Гавриловича Курила.

Джерело інформації: Полтава Today