Антін Кущинський — офіцер УНР та редактор журналу

У 2022 році в межах деколонізаційних перетворень у Кременчуці на Полтавщині провулок, який раніше носив ім’я російського письменника Валерія Брюсова, перейменували на честь Антіна Кущинського — офіцера Армії Української Народної Республіки, громадського діяча і пізніше редактора журналу «Українське козацтво» в США. Кущинський народився 14 лютого 1897 року в Лохвиці на Полтавщині, дитинство та юність провів у Кременчуці.

Про це розповідає Poltava Today

Походження і освіта

Походив із родини православного священника; серед пращурів зазначається соратник гетьмана Івана Мазепи. Після переїзду родини до Кременчука закінчив місцеву реальну школу (1915) та Київську військову школу імені князя Костянтина. На початку Першої світової війни очолював розвідувальну команду, зазнав кількох поранень і згодом служив начальником учбової команди 240-го Ваврського полку і старшим ад’ютантом оперативної частини штабу 60-ї пішої дивізії.

Новини за темою:

• У Рокиті вітчима засудили за відрубаний падчерці палець
• Полтавщина наполягає на паритетному розподілі штрафів за перевантаження

Військова кар’єра та участь у визвольних змаганнях

З частин, де служив Кущинський, була сформована українізована бригада, яка пізніше увійшла до Українського полку імені гетьмана Пилипа Орлика. У грудні 1917 року, повернувшись на Полтавщину, він записався до кременчуцької «летючої сотні» Вільного козацтва, а згодом очолив сотню 47-го Кременчуцького полку. Від 1917 року перебував в Українському полку імені гетьмана Пилипа Орлика, з 1918 року — сотник 47-го Кременчуцького полку Вільного козацтва.

«…кожний народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і стали скарбом його культури. Звичаї, як і рідна мова, є тим найміцнішим елементом, що об’єднує окремих людей в один народ. Передача тих звичаїв з роду в рід, з покоління в покоління творять національну традицію, освячену віками, свою самобутню духову культуру. Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається: «Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?». Отже наш національний геній вважає, що не вчити дітей своїх звичаїв — це такий же великий гріх, як гріх не молитися Богу… А гетьман Іван Мазепа сказав: «Своє забудеш — твій корінь всохне»! Велика своїми просторами Україна, населена людністю, що перебувала в різних історичних, природних, економічних і політичних обставинах. Але прадідівські звичаї та виплекана століттями рідна мова, з багатством її різних говірок, були тими своєрідними цінностями, що своєю силою перемагали всі шкідливі впливи».

У спогадах Кущинський детально описував організаційні заходи Вільного козацтва у Кременчуці наприкінці 1917 — початку 1918 року, зокрема зусилля з охорони урядових будівель, залізничної станції та інших стратегічних об’єктів міста. Після поразки УНР у боротьбі з більшовицькими силами опинився в еміграції.

У міжвоєнний період навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах (1922–1927), де під керівництвом професора Бориса Мартоса захистив дисертацію на тему «Лісові кооперативи в Карпатах». З 1923 по 1933 рік був директором канцелярії та секретарем Українського Вільного Університету в Празі. Згодом працював учителем на Закарпатті та брав активну участь у товаристві «Просвіта».

Боротьба у Карпатах, еміграція та редакторська діяльність

У березні 1939 року Кущинський командував Гуцульським кошем Карпатської Січі в боях з угорськими окупаційними підрозділами; потрапив у полон і був звільнений завдяки клопотанню Павла Скоропадського. Після Другої світової війни опинився в таборах для переміщених осіб у Німеччині, згодом жив у Франції, відтак емігрував до Парагваю, де організував Спілку української молоді.

З 1958 року осів у Чикаго (США). Брав участь у церковному житті Української автокефальної православної церкви та належав до ініціаторів відновлення Українського Вільного Козацтва у США. З 1969 року редагував журнал «Українське козацтво». Автор історичних досліджень про козацтво та гетьманський рух, серед його публікацій — праці про Павла Скоропадського та інші дослідження, присвячені вояцьким заслугам і гетьманським традиціям. У Чикаго він помер 22 травня 1992 року.

Пам’ять про Антіна Кущинського зберігається не лише в назві провулка в Кременчуці. У 2008 році в Лохвиці встановили меморіальну дошку, а 2009 року засновано громадську організацію «Інститут Українського Вільного Козацтва імені Антіна Кущинського», метою якої є, зокрема, передрук та видання творів земляка.

Джерело інформації: Полтава Today