«Його позивний – Артист»: пам’ять про відомого полтавського актора Володимира Самойліченка в документальному фільмі

«Його позивний – Артист»: пам’ять про відомого полтавського актора Володимира Самойліченка в документальному фільмі

З нагоди Дня працівників культури та майстрів народної творчості в Палаці культури Полтавського турбомеханічного заводу відбувся вечір-спомин, присвячений пам’яті Володимира Самойліченка.

На сцені, де він багато років виступав, встановили символічні декорації та розмістили афіші вистав, у яких брав участь як актор. 

Поруч створили імпровізований меморіал із портретами військових – працівників заводу та людей мистецтва, які загинули на війні.

Цього дня особливо тепло згадували Володимира Самойліченка. Він народився 9 листопада 1968 року і все життя прожив у Полтаві. Від перших днів повномасштабної війни боронив Україну в складі 13-го окремого стрілецького батальйону. Пізніше служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського на посаді стрільця-оператора 3-го механізованого відділення.

У мирному житті Володимир працював начальником одного з цехів турбомеханічного заводу.

Але паралельно був актором-аматором. На сцені він провів понад 30 років, виступаючи в провідних аматорських колективах Полтави, а його шлях у театрі розпочався ще в шкільні роки.

Під час заходу в Палаці культури презентували документальний фільм про Володимира «Його позивний – Артист». Зібралося багато людей – друзі, рідні, колеги по роботі та творчості. Атмосфера нагадувала зустріч великої родини, яку об’єднала пам’ять про одну людину.

Стрічка має тривалість понад 30 хвилин і складається зі спогадів людей, які добре знали Володимира. Як розповів режисер кінострічки Анатолій Мішин, дуже багато навколо Самойліченка було хороших людей, і весь фільм базується на їхніх спогадах:

“Передусім це люди, які з ним грали на сцені. Це його дружина – вона була і режисером, і партнеркою по виставах. Навіть двоє його синів також виходили на сцену. Дуже багато світлих, добрих спогадів про 30 років співпраці – про людину й актора”.

Водночас у роботі над фільмом була й складність: зберіглося дуже мало відеоматеріалів із виступів Самойліченка.

“Мабуть, найбільший мінус – брак архівів. Ми маємо нагадувати всім творчим людям: їхні роботи потрібно зберігати. У фільмі є фрагменти, на яких видно, яким чудовим актором був Володимир, але багато так і не вдалося знайти. Фотографії частково врятували ситуацію, та головна проблема – все ж артефакти”.

Продюсерка стрічки Наталія Іванченко розповіла, що фільм відзняли протягом місяця. Робота почалася після оголошення 16-го фестивалю екранних мистецтв «Дніпро-Сінема», для якого регіональні осередки НСКУ мали підготувати матеріали про митців, чиї життя забрала війна.

“Ми добре знали Володимира й вважали його своїм другом. Рішення зняти фільм про нього було миттєвим. Це було чисто на волонтерських засадах, без розмов про спонсорів. Просто внутрішнє розуміння: є людина, яку ми поважали, цінували та втратили. Ми повинні були віддати данину пам’яті”.

Особливо зворушливо про стрічку сказала дружина полеглого захисника Вікторія Самойліченко. Для неї фільм став способом зберегти голос і пам’ять про Володимира – людину, яка була значущою для багатьох у Полтаві.

“І це ще раз акцентує, наскільки для нього була важлива театральна самодіяльність. Це була його історія. І це дуже важливо, що інші люди, причому професійні, з ким він стикався, оцінили цей талант, глибину його. А так, особливо оці останні дні, я відчуваю, що він поруч. Просто фізично відчуваю, що він зі мною”.

Теплими споминами про Володимира поділилася й колишня директорка Палацу культури Полтавського турбомеханічного заводу Надія Коновалова, яка була присутня на презентації фільму.

“Якщо зранку побачиш Володю – він ніколи не привітається без усмішки. Ніколи. От тільки зустріне, так привітається, що тобі цілий день добре”, – поділилася пані Надія.

Вона також додала, що Володимира дуже любили, а за його талант навіть присвоїли звання народного артиста Полтавського турбомеханічного заводу. 

Хто працював над фільмом

Автором і режисером стрічки став Анатолій Мішин, а за операторську роботу відповідав Дмитро Старіков. Монтаж було виконано на базі Центру аудіовізуального мистецтва Луганського національного університету – над ним працював студент четвертого курсу Артемій Обогрєлов.

Автор: Михайло Михайлюк

Джерело інформації: Новини Полтавщини