Любов, яка заряджає: історія Костянтина та Анни Кууск

У сучасному світі, коли інтернет зникає, а телефон видає останній відсоток заряду, ми відчуваємо, ніби життя зупинилося. Ми гарячково шукаємо в сумці майже розряджений павербанк, сподіваючись врятувати ситуацію, і думаємо: «Ось і все, кінець». Але що, якщо справжній заряд життя — не в гаджетах, а в нас самих?

Давайте зануримося в історію людини, яка, попри всі «розряджені» моменти долі, знайшла в собі силу запалити не лише власне життя, а й життя інших. Це історія Костянтина Кууска — параатлета, активіста, музиканта й люблячого сім’янина, який перетворив біль на енергію, що не згасає.

Любов попри все

Анна зустріла Костянтина тоді, коли його життя вже давно було боротьбою. Він — людина на кріслі колісному, спортсмен і громадський активіст, що пройшов шлях від дитячої трагедії до марафонів і сцени.

Вона — жінка, яка побачила не інвалідність, а серце.

— Анна любить мене не за подарунки і не за статус. Вона любить мене за те, що я є, — каже він.

Анна не робить гучних заяв. Її героїзм — у буденності.

Вона поруч, коли він отримує відмову від роботодавця.

Вона поруч, коли готується до марафону.

Вона поруч, коли війна змусила їх залишити Україну та почати нове життя в Польщі.

Її сила — у словах «ми зможемо», які замінюють будь-які сумніви. Її сила — у здатності створити дім навіть у тимчасовій квартирі в чужій країні.

 «Іноді я почуваюся розрядженим…»

— Знаєш, Аню, іноді я почуваюся розрядженим до нуля, — зізнається Костянтин.

— А я завжди знала: ти мій нескінченний акумулятор. У тобі завжди є світло, — відповідає вона.

Цей діалог — не вигадка для кіно. Це їхня реальність. Історія про те, як удвох можна перемогти навіть страх.

Костянтин відомий як параатлет, активіст і музикант під псевдонімом STÉNKON. Його пісні звучать про свободу й боротьбу. Але головне джерело його творчості — сім’я.

— Коли Анна сміється або коли донька обіймає мене — батарея душі повністю заряджається. І тоді я готовий долати нові марафони життя, — каже він.

Їхня love story — це не казка. Це реальність із війною, дискримінацією, втратами й переїздами. Але й з любов’ю, що стає сильнішою з кожним викликом.

— Моя найбільша перемога — не медалі й не концерти. Це моя сім’я. Бо коли є любов — тоді є сенс боротися, — підсумовує Костянтин.

Щоб зрозуміти, що для них означає сім’я, достатньо послухати пісню «Сімейні цінності», яку написав Костянтин. У ній — відображення їхнього шляху.

Сім’я — це не просто кров, це не просто дім,

Це ті, хто тримають тебе, коли падає грім.

Коли світ валиться, душа на межі —

Вони поруч, мов світло, у темній межі.

Любов — не листівки, не insta stories,

Це коли ти мовчки, але серцем в курсі.

Коли дитина сміється — і серце радіє,

Коли партнер втомився — ти поруч, як мрія.

Сімейні цінності — це мій хребет,

Те, що в мені говорить: «Не здавайся, йди вперед!».

Бо я знаю: що б не було в календарі,

Ми разом — і це головне на землі.

Історія Костянтина та Анни — це не історія про жалість чи труднощі. Це історія про любов, яка тримає й заряджає тоді, коли здається, що сили закінчились. Це любов, що звучить у словах, у діях і в піснях. І якщо батарея життя іноді сідає, то їхня любов завжди заряджає її знову.

Джерело інформації: Телеграф