Патріарх Мстислав: Життя та спадщина в 10 фактах

128 років тому, 10 квітня 1898 року в Полтаві народився Степан Скрипник (пізніше — Мстислав), який став патріархом Київським і всієї України. Нижче подано десять ключових фактів із його життєпису та про шанування пам’яті.

Про це розповідає Poltava Today

Ранні роки та родина

Степан Скрипник виховувався в родині, де панували християнська віра та патріотичні традиції. По матері його матір Маріанна Василівна була рідною сестрою Симона Петлюри; у родині по материній лінії налічувалися сім дядьків‑священиків. Матір виховала чотирьох синів і доньку. Навчання розпочав у приватній гімназії Шевелева, яку закрила влада Російської імперії після участі учнів у святкуванні відкриття пам’ятника Івану Котляревському. Після цього перейшов до Полтавської класичної чоловічої гімназії, де вступив до таємного «Гуртка українських середньошкільників у Полтаві». Водночас він регулярно відвідував церкву, співав у хорі та прислужував під час богослужінь. Зокрема, допомагав вікарному єпископу Полтавської єпархії Юрію Ярошевському, який згодом став митрополитом Варшавським і був убитий за українізацію православ’я в Польщі.

Новини за темою:

• Експерти очікують поразки команди «Полтава» від «Полісся»
• БЕБ розслідує конвертцентр, який використовували при закупівлі дронів

Полтавська класична чоловіча гімназія, у якій навчався майбутній Патріарх

Політична та церковна діяльність

Родинні зв’язки зі Симоном Петлюрою стали визначальними для світогляду молодого Степана. У мемуарах він відзначав своє прихильне ставлення до ідеалів Петлюри. Особисто був ад’ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри в 1920–1921 роках. У березні 1918 року Степан вступив до кінно‑гайдамацького полку імені Костя Гордієнка, а з 1920 року служив у 3‑й Залізній дивізії Армії УНР, де отримав звання хорунжого. Для нього важливою була подія 1 січня 1919 року, коли Директорія УНР під керівництвом Симона Петлюри ухвалила закон про проголошення автокефалії Української Православної Церкви та встановлення її вищого устрою, незалежного від московського патріархату.

«Я петлюрівець, і за родинним походженням по матері, і за переконаннями».

У 1923 році Скрипник емігрував до Варшави і закінчив Вищу школу політичних наук. У 1930‑му його обрали до Польського сейму як представника Волині; за дев’ять років у парламенті він виголосив близько двадцяти промов. 10 вересня 1933 року організував так звану «Почаївську маніфестацію», на яку зібралося близько двадцяти тисяч прочан; під час мітингу розгортали синьо‑жовті прапори та вимагали українізації церковного життя. 1 вересня 1941 року він увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині і відстоював дерусифікацію церковного побуту в регіоні, де українці становили значну більшість віруючих. Завдяки його зусиллям вдалося врятувати від сталінських переслідувань близько 700 українських священиків, а в 1944 році він організовував їхню евакуацію до країн Західної Європи.

Степан Скрипник, ад’ютант Симона Петлюри

У період радянських репресій російсько‑більшовицькі карателі НКВС розстріляли частину його рідні: братів Андрія, Сильвестра, Валер’яна та рідних тіток — сестер Симона Петлюри Марину і Феодосію. Після захоплення Львова Червоною армією в 1940 році вбили його дружину Іванну. Того ж року Степан прийняв сан диякона, згодом — священика, а у квітні 1942 року прийняв чернечий постриг з іменем Мстислав.

Восени 1942 року його заарештувало гестапо; відбував поневіряння у в’язницях Чернігова, Прилук та Києва. За клопотанням духовенства звільнений у квітні 1943 року.

У сані єпископа

Після війни Мстислав активно працював у діаспорі: з 1947 року — митрополит УПЦ Канади, з 1949 року — митрополит УПЦ в Америці, а з 1971 року очолив УПЦ у США. Його також називають ініціатором і фундатором церковно‑меморіального комплексу в Саут‑Баунд‑Бруці, відомого як «Український Єрусалим» — на його базі розмістилися консисторія, православна семінарія, видавництво з друкарнею, музей, бібліотека, архів та цвинтар видатних українців.

Наприкінці 1980‑х — на початку 1990‑х Мстислав активно відроджував зв’язки з Україною. 30 жовтня 1989 року він був проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном; у червні 1990 року на Всеукраїнському православному соборі обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ. Після створення в 1992 році УПЦ Київського патріархату його проголосили патріархом і цієї структури. За час патріаршества Мстислав сім разів відвідував Україну з тривалими візитами, зокрема у травні 1991 року повернувся до рідної Полтави, відвідав вулицю свого дитинства, поклав вінки на могили Івана Котляревського та Панаса Мирного і провів зустрічі з вірянами. Останній візит до Полтави відбувся у грудні 1992 року.

Помер Патріарх Мстислав 11 червня 1993 року в місті Грімсбі (Канада). Похований у крипті собору святого Андрія в Саут‑Баунд‑Бруці.

Патріарх УАПЦ

Пам’ять і вшанування

У липні 1994 року на фасаді хати в Полтаві, де мешкала родина Скрипників, встановлено меморіальну дошку на честь патріарха Мстислава. З 1994 року громадська організація «Сестринство Святої княгині Ольги» опікувалася музеєфікацією будинку: активісти проводили ремонти, толоки та екскурсії для школярів, однак згодом стан споруди погіршав — будівля перебуває в аварійному стані, стеля утримується підпорами, відсутні світло й газ. Існують пропозиції перетворити родинний дім Івана Скрипника та Маріамни Петлюри на музей‑садибу з подальшим залученням бюджетних коштів та управлінських рішень для збереження первісного вигляду будівлі й створення музею з директором.

У 2014 році телекомпанія «Лтава» підготувала серію просвітницьких відео «Поборники незалежності», до якої увійшов і матеріал про Патріарха Мстислава. У 2016 році в рамках декомунізаційних процесів за ініціативою міської топонімічної комісії вулицю Карла Лібкнехта, де знаходиться хата, перейменували на вулицю Патріарха Мстислава.

Меморіальна дошка на фасаді будинку, у якому народився

Меморіальна дошка на Андріївському узвозі в Києві. Скульптор Володимир Щур

Іменем Мстислава названо також вулиці в Києві та Кам’янець‑Подільському. Меморіальні дошки встановлено на фасадах Покровського кафедрального собору ПЦУ в Івано‑Франківську, в Андріївському храмі у Києві та у Львові на споруді Успенської громади ПЦУ й на вулиці Пісковій, 17, у будинку, де патріарх зупинявся під час візитів 1991–1993 років.

1. На могилі Тараса Шевченка. 1990 рік
2. В’ячеслав Чорновіл зустрічає Патріарха Мстислава в аеропорту Львова (жовтень 1990 року)
3. Меморіальна дошка на Андріївському узвозі в Києві. Скульптор Володимир Щур
4. Меморіальна дошка на фасаді будинку, у якому народився
5. У сані єпископа
6. Патріарх УАПЦ
7. Полтавська класична чоловіча гімназія, у якій навчався майбутній Патріарх

Для перегляду відео з архівних матеріалів доступне відео: Поборники незалежності — про Патріарха Мстислава

Джерело інформації: Полтава Today