Справжній друг, яких у житті одиниці: у Кременчуці в останню путь провели солдата Павла Судакова

16 Вер 2025

Служив військовослужбовець оператором безпілотників на Куп’янсьському напрямку на Харківщині. Помер внаслідок отриманих у бою поранень у лікарні

Сьогодні, 16 вересня, у Кременчуці в останню путь провели військовослужбовця Павла Судакова. Народився чоловік 6 серпня 1976 року у Кременчуці, навчався у гімназії № 25, до мобілізації працював на ТОВ «Житлоінвест».

Провести в останню путь захисника зібралися багато людей — прийшли його рідні та друзі, знайомі, колишні колеги, однокласники, приїхали бойові побратими. Усі прийшли віддати шану військовослужбовцеві, який став на захист Батьківщини.

У дитинстві Павло займався туризмом та альпінізмом, і з тих часів зберіг дружбу із хлопцями, з якими разом відвідував секції. Ігор — один із них. Він разом із товаришами та своєю мамою прийшов попрощатися із Павлом, говорить: втратив брата.

— Ми з дитинства, ще з малечку займалися спортом. Альпінізмом, туризмом. Ходили у походи. Так у нас і вийшло, що робота стала пов’язана із альпінізмом — займалися висотними роботами. Пізніше стали кумов’ями, справжніми браттями. Паша мені не просто кум, друг — він був як справжній брат, — ділиться чоловік.

Знайомі говорять, що мобілізували Павла цієї весни. «Не ховався, не тікав ні від кого: призвали — він і пішов», каже Ігор. За його словами, служив товариш на Куп’янському напрямку на Харківшині. Про службу теж не дуже розповідав: про те, що хлопці бачать на війні, не дуже розповідають, додає Ігор.

Як безвідмовного друга, готового завжди прийти на допомогу, пригадує Павла іще один товариш, Максим. Вони навчалися у паралельних класах, але час проводили в одній компанії.

— Він справжній друг-добряк. Безвідмовний. Ніколи з ним ні конфлікту ніякого не було, ні бійки не пам’ятаю. На гітарі дуже добре грав. Свого часу допоміг мені фундамент бетонувати, кришу крити — і ні копійки грошей не взяв. Це був справжній друг, яких у житті бувають одиниці. І от тепер такого друга у нас не стало, — ділиться чоловік.

Туризмом Павло разом із друзями займався наприкінці 80-х, «на зламі попередньої держави», говорить тренерка Павла, Олена. Ділиться: спочатку хлопці приходили до неї у секцію, а потім стали товаришувати.

— Мені хлопці до останнього не говорили, що він поранений у госпіталі. Подзвонили уже тоді, коил він помер, — розповідає жінка.

У лавах Збройних сил України Павло Судаков служив на посаді оператора безпілотних літальних апаратів, розповідає офіцер відділення цивільно-військового співробітництва лейтенант Іванченко.

— Помер 9 вересня 2025 року під час лікування від поранень, отриманих внаслідок військових дій, в одній із лікарень Полтавщини. Вічна пам’ять герою! — додає офіцер.

За словами лейтенанта Іванченка, батьки у Павла померли. У нього лишилася дружина та донька від попереднього шлюбу. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали Павла Судакова на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.