Василь Королів-Старий: життя, творчість і спадщина

16 лютого 1879 року в селі Ладин Прилуцького повіту на Полтавщині (нині селище Ладин у Прилуцькому районі Чернігівської області) народився Василь Королів‑Старий — український письменник, художник, громадський діяч і один із членів Української Центральної Ради.

Про це розповідає Poltava Today

Походження та освіта

Походив із родини священика: батько довгий час служив настоятелем Свято-Троїцької церкви в Диканьці. Мати виховувала трьох дітей, але коли Василю було два роки, вона та два його брати загинули під час епідемії холери. Спочатку Короліва готували до священичого служіння: він закінчив Полтавську бурсу й Полтавську духовну семінарію. Саме в семінарії він познайомився із Симоном Петлюрою — знайомство, яке переросло в тривалі товариські стосунки й згодом стало підґрунтям для спогадів Короліва про Петлюру.

Новини за темою:

• У Полтаві обмежили в’їзд приватних авто у двір міськради: нові правила пропуску
• Володимир Зеленський нагородив президента Польщі Анджея Дуду орденом Свободи

Після близько десяти років богословської освіти Василь змінив спрямування: вступив до Харківського ветеринарного інституту і навіть підготував два навчальні посібники з ветеринарії. У 1911 році він заснував у Києві першу в Україні ферму заанентальської породи кіз, імпортованих зі Швейцарії, що свідчить про практичний підхід до наукових знань і підприємницьку ініціативу.

Журналістика, видавнича діяльність і політична активність

Під впливом революційних подій початку XX століття Королів звернувся до журналістики. У 1908 році він став засновником видавництва «Час», яке діяло в Києві до 1920 року і випускало, серед іншого, критико‑бібліографічний місячник «Книгар» під редакцією Василя Короліва‑Старого та Миколи Зерова. Королів також працював секретарем редакції газети «Рада» — єдиної в той період щоденної громадсько‑політичної газети українською мовою в Україні (1906–1914) — і регулярно публікував статті під різними псевдонімами у виданнях «Трибуна» та «Відродження».

Василь братив активну участь у Товаристві українських поступовців (ТУП), таємній позапартійній організації, створеній 1908 року для координації національного руху й захисту від тиску російського уряду та російського націоналізму. Саме від ТУПу 7 березня 1917 року Короліва обрали до складу Української Центральної Ради, що підкреслює його роль у громадсько‑політичному житті доби.

У 1919 році його відрядили з дипломатичною місією УНР до Праги. Через подальший розвиток подій він не зміг повернутися в Україну і залишився в еміграції. Хоча проживав у Чехословаччині, чехословацького громадянства не набув і до кінця життя вважав себе громадянином Української Народної Республіки.

«В тій добі все, що могли ми заробити, ми виплачували за зроблені в Чехах видання товариства „Час“ та інші, щоб не осоромити перед чехами українського імені. Злидні тисли нас так, що треба було кидатись на заробіток кожної корони»

В еміграції Королів‑Старий продовжив активну літературну та мистецьку працю. Він писав як для дорослих, так і для дітей, заохочував до українського письма й свою другу дружину, письменницю Наталену Королеву. Подекуди заробляли живописом: разом виконували розпис ікон та інтер’єрів церков, зокрема Королів виконав ікони і розписи для василіанського монастиря в селі Імстичево на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини.

Уся зароблена сума йшла на підтримку української справи: видавництво «Час» та інші культурні видання, які підтримували національну ідентичність закордонних українських громад. Останньою книжкою Василя Короліва стали спогади під назвою «Згадка про мою смерть». У грудні 1943 року, повернувшись до Праги після поїздки по книжки й листівки з друкарні, він помер просто на порозі — лікарі констатували серцевий напад.

Джерело інформації: Полтава Today