Від «Колгоспника» до «Ворскли»: як змінювався головний футбольний клуб Полтави

На фото, яке ви бачите нижче – Максімка, або офіційно – перший африканський легіонер команди «Ворскла» Даніель Нджоку. А Максімкою він став завдяки вболівальникам, які на той час були трохи дикими до появи африканців у Полтаві. Він протримався у команді лише рік, а потім повернувся додому, та решта гравців ще довго згадували сімнадцятирічного африканця, який намащував голову спеціальними “запашними” маслами, через що перший час в автобусі ніхто з команди не хотів біля нього сидіти. 

Фото тут і далі – сайт уболівальників Ворскла

Таких історій за час існування легендарного полтавського клубу безліч. З 1955 року і до сьогодні команда з аматорів перетворилася на професіоналів, які змогли виграти Кубок України у однієї з найсильніших команд свого часу – донецького «Шахтаря». Але про все по порядку. 

Створення

У далекі 50-ті у союзі створювали так багато футбольних команд, що більшість із них зникала, не встигнувши відсвяткувати навіть першу річницю. Та власне і сам футбол був аматорським. Аж ось у середині 50-х цей спорт переходить на новий рівень, бо ж партія вирішила – треба виходити на професійну арену. 

Не дивно, що одним із найважливіших факторів існування команди на той час була прихильність керівництва та ставлення перших секретарів області до футболу. Бо якщо вони були зацікавлені – команда могла розраховувати на заступництво, мала шанс створити більш-менш непогану команду з заїжджими, сильнішими гравцями. 

У Полтаві ця  зацікавленість була. Тож восени 1954 року містом поповзли чутки: формують нову футбольну команду. Невдовзі після цього стартували тренування новоствореної команди під назвою «Колгоспник».

На той час до складу входили тільки двоє полтавців – Віктор Оскома й Станіслав Басюк. Натомість перевагу віддавали запрошеним гравцям, у пріоритеті були ті, хто вже встиг пограти на високому рівні. Саме тому Олександр Кобушко (голова обкому з фізичної культури та спорту) у пошуках об’їздив мало не весь союз. 

Усіх новачків ретельно переглядало партійне керівництво. І саме воно «давало добро» на перебування того чи іншого гравця в «Колгоспнику». 

«Колгоспник», Полтава, 1956 рік

Фінансувалося співтовариство «Колгоспник» членськими внесками. Найбільшу частку коштів отримувала головна футбольна команда з однойменною назвою. 

«Колгоспник», 1957 рік

Труднощі у команди теж були. Перш за все – «Колгоспник» отримав у розпорядження головний стадіон міста лише через рік після створення. До речі, реконструкцію проводили вони, власним коштом. 

Другою проблемою стала незацікавленість вболівальників. Бо ж до заснування «Колгоспника», найвідомішим у Полтаві був футбольний клуб «Локомотив». Численні матчі цих двох команд часто закінчувалися бійками. Проблему вдалося вирішити лише коли «Колгоспник» переманив до себе майже всіх сильних гравців «Локомотиву».

Гра

У спортивному сезоні 1955 року команда «Колгоспник» не добилася високих результатів, і не дивно, бо ж вона ще комплектувалася. Однак уже у березні 1956 року молоді здібні гравці та досвідчені тренери докорінно змінили ситуацію.

У 1956 році команда взяла Кубок УРСР. Вона здобула пʼять перемог, а фінальний матч завершила з рахунком 4:0. 

1956 рік, Полтава, стадіон «Колос». Полтавці перед товариською грою зі збірною В’єтнаму.

Афіша зустрічі команд із однойменних співтовариств

Наступного року команда вже мала власну спортивну базу. Середня виручка за кожну гру складала більше 20 тисяч рублів, а за ігри на першість республіки, розіграші Кубку та товариських зустрічах – до 45 тисяч. Середній вік гравців на той час не перевищував 23 років. 

У класі «Б» (зараз Друга ліга) гравці команди провели 11 наступних сезонів.

«Колгоспник» (Полтава) – переможець ІІІ Міжнародних Ігор сільської молоді в Польщі 1957 року. Тоді на знак перемоги їм вручили кришталеву вазу, яку могли втримати не менше чотирьох гравців.

У 1965 році команда змінила назву на «Колос» і виступала під таким іменем до 1968 року. 

«Колос» на зборах у Бахчисараї, 1966 рік

У 1968 році команду перейменували на «Сільбуд».

У 1968 році після реорганізації спортивної системи змагань 26 команд класу «Б» увійшли у другу групу класу «А». Серед них опинився і полтавський «Сільбуд».Тоді вони зайняли пʼяте місце – це було великим успіхом. Усього у цій групі команда провела три сезони, аж доки у 1971 зʼявилися Вища, Перша і Друга ліги. 

Команда отримала місце у Другій лізі і грала там аж до 1982 року, який досі називають чорним для полтавської команди та місцевого футболу. Тоді гравці зайняли у своїй зоні останнє 26 місце. Команду розформували. 

«Ворскла» після розпаду «Колгоспника»

Але полтавці навіть і не думали здаватися. У 1984 році команду «Колос» відродили, з новою назвою – «Ворскла». Здобути їй професійний статус взявся молодий тренер Віктор Пожечевський.

З першої спроби вийти до Другої ліги команді не вдалося, а ось наступного року «Ворскла» перемогла всіх в рамках фінального турніру в Мукачево. Кістяк команди тоді складали переважно місцеві футболісти, серед яких було чимало досвідчених гравців. 

Фінальний турнір 1986 року в Мукачево приніс полтавцям довгоочікуваний успіх. У місто повернувся великий футбол. 

30 березня 1987 року «Ворскла» зіграла свій перший домашній матч у чемпіонаті СРСР після повернення до когорти професійних клубів.

Матч проходив у досить незвичному місці – на мототреку в Розсошенцях. Тоді, як і в наступних іграх, Ворскла не поступилася суперникам.

Сезон 1987 «Ворскла» розпочинала не на своєму рідному стадіоні, а на полі розсошенського мототреку, який на чотири домашні гри став для полтавців домівкою. В цих іграх ворскляни жодного разу не поступились

Тоді в Полтаві футболістам платили стільки, скільки могли. Було три види ставок: 120, 140 і 160 рублів. А одного разу гравців зібрав начальник команди Лер Гедеванішвілі та повів до Федора Моргуна, який був першим секретарем Полтавського обкому. У Моргуна просили нормальний автобус та стабільне харчування для гравців. Через три дні зі Львова приїхав новий автобус, а харчуватися команда почала у їдальні сільськогосподарського інституту (зараз ПДАУ).

Сезон 1988-го року видався найуспішнішим для «Ворскли» в чемпіонатах СРСР. У Другій лізі команда здобула срібло. Можливо, саме тому сезон і «обріс» легендами. Одна з них говорить, що напередодні надважливого матчу з «Буковиною» (Чернівці), тренер чернівецької команди Юхим Школьников зустрічався з кількома гравцями «Ворскли», аби домовитися про необхідний результат. Подейкують, що саме через впевненість, що гравці зіллють гру, перед матчем навіть тренер Ворскли не зайшов до роздягальні, аби підтримати команду.

Матч з «Буковиною», 1988 рік

Протистояння з «Буковиною» вийшло бойовим, а в другому таймі Петро Ротань забив переможний гол і полтавська команда виграла. Тоді обставини складалися так, що «Ворскла» могла посісти й перше місце та позмагатися за підвищення в класі, однак програла  севастопольській «Чайці».  Більшість уболівальників і досі не вірить, що програний матч останнього туру був «чистим».

З розпадом Совка «Ворскла» отримала місце у Першій лізі Чемпіонату України, де грала не дуже яскраво. І лише у 1995 році, коли у команди зʼявився перший серйозний спонсор –  НАК «Нафтогаз України», футбольний клуб активно взявся за розкрутку імені та радував прихильників маленькими дрібничками. 

1996 рік. Маркетинговий хід керівництва «Ворскли». Квитки на гру продає кращий бомбардир команди Сергій Чуйченко

Ще одним памятним ходом став буклет з підписами гравців у газеті «Зоря Полтавщини».

У сезоні 1995-1996 Ворскла виграла турнір Першої ліги. Фурор дебютантів вболівальники запамʼятали надовго. Тоді  команда отримала рекордну кількість очків – 103, завоювала перше місце та вийшла до еліти, де одразу ж виборола «бронзу», домігшись участі у престижних єврокубкових турнірах.

Після перемоги у першій лізі сезону 1995-1996 «Ворсклу» преміювали поїздкою до ОАЕ. На фото Ігор Кислов, Олег Моргун, Сергій Чуйченко, Юрій Левчук, Юрій Соболь.

Полтава, 1996 рік, міський будинок культури. Свято на честь перемоги «Ворскли» у Першій лізі. Серед запрошених гостей і Андрій Данилко у образі Верки Сердючки

Зірковий склад «Ворскли» зразка 1997 року на полтавському стадіоні під час нагородження бронзовими медалями чемпіонату України 1996-1997 р.

Рись

90-ті запам’яталися вболівальникам і появою символа команди – Рисі. Чому саме рись, не знає ніхто. Просто так вирішив Анатолій Кукоба. З 1996 року у костюмі Рися на полтавський стадіон виходив різноробочий, який під час тренувань приносив м’ячі, прибирав на стадіоні – Микола Личковаха.  

На фото Микола Личковаха

У 1997 році «Ворскла» здобула бронзову медаль чемпіонату України. Цей рік став для команди знаковим і для талісмана пошили костюм з номером 97 на спині. Микола пропрацював у цьому костюмі до самої пенсії. 

На фото Микола Личковаха

На початку 2000-х чоловік запізнився на автобус другого складу команди, яка їхала на гру у Краснопілля Сумської області. Пан Микола викликав з Полтави таксі, приїхав у Краснопілля і сказав: «Я приїхав, хлопці, заплатіть, будь ласка, за таксі».

Зараз у Ворскленятка є своя сторінка https://www.facebook.com/vorskleniatko/

Похоронний оркестр

Легендарний похоронний оркестр. Роки, коли були зроблені фото – невідомі

Восени 2004-го, після зміни влади, НАК «Нафтогаз України» вирішив більше не інвестувати гроші у «Ворсклу». Клуб із багаторічною історією міг припинити своє існування. Тоді «Ворсклу» з її багатомільйонними боргами придбали олігарх Костянтин Жеваго та футбольний функціонер Олег Бабаєв (був убитий у 2014 році).

У 2009 році «Ворскла» виграла Кубок України, зустрівшись у фіналі з донецьким «Шахтарем». Власне до цього часу це лишилося найбільшим досягненням клубу. 

З 2009 по 2025 рік у команди девʼять разів змінювалися тренери, були скандали, пов’язані з боргами, які досі не виплатили гравцям команди, поїздки гравців до росії після початку АТО, не зовсім вдалі ігри та зміна тренувальної бази через повномасштабне вторгнення. Але це вже зовсім інша історія. 

Джерело інформації: Полтавська Хвиля