«Вітя»: псіхолог з лубенського СТО, з яким ви не захочете прощатися, або чому варто дивитися однойменний серіал

Київстар ТБ зняло 12 серійний фільм про механіка Вітю, який живе у Лубнах і дуже хоче бути психологом, але «каму нужні псіхологи у Лубнах». Це серіал про велику мрію, проблеми, на які ми часто не звертаємо уваги, непрожиті дитячі травми, невчасну сепарацію від батьків і все це приправлене впізнаваним полтавським суржиком та добірним гумором.

Кадр із фільму. Фото: Київстар ТБ

Одразу зауважимо не в тему, що «Вітя», не єдиний фільм, про пацана з Лубен. Антоніо Лукіч уже знайомив нас із особливостями регіону у фільмі «Люксембург! Люксембург!», який «пошти шо» згадується у «Віті».

Тут і далі скриншоти із серіалу

Та й загалом, Полтавщина має потенціал бути у кадрі частіше, знову ж згадаємо серіал «І будуть люди», де дія відбувається у Тарасівці, Ковалівці та Полтаві. Бо можна вивезти людину з Полтави, але Полтаву з людини, точніше Лубни – ніколи.

Отож на звичайному лубенському СТО працюють син і батя Василенки та Льоха. У Віті є мрія – він з дитинства «увлікається псіхалогієй» тому між роботою на СТО шукає роботу психологом у Києві. Однак результат співбесід невтішний – потрібно набратися досвіду, презентувати успішні кейси, а потім їхати в столицю. Освіта Віті теж викликає сумнів. Бо ж він закінчив факультет психології заочно у Полтавському лісотехнічному інституті. 

До того ж у маленькому місті психологів ніхто не сприймає всерйоз. 

– Псіхологія – це про паніманія себе.

– А, ну це тоді до батюшки.

***

– Льоха, ти б хотів, щоб тебе псіхолог за твої гроші послухав?

– Я шо дурак за гроші балакать.

Однак Вітя не здається. І йому таки випадає нагода допомогти іншим. Про це дізнається один місцевий, який теж приходить на консультацію, а далі… Далі вам треба бачити.

Загалом у серіалі підняли важливу проблему – потрібність психологів. Тут і люди, які не вірять, що розмовами можна допомогти, і демонстрація «альтернативних» методів лікування. 

Приміром, у одному з епізодів алкоголіку Міхаличу потрібна допомога, аби позбавитися залежності. Спочатку дружина веде його кодуватися.

«Пити буде хотітися, але якщо випʼєш – умреш по ощущєніям», – попереджає лікар.

Коли це не спрацювало, жінка  звертається до народної медицини та везе Міхалича до бабки. Родина вперто відкидає ідею звернутися до Віті. 

І хоча люди, які живуть у містах, звертаються до психологів, ми не можемо ігнорувати того, що у містечках чи селах мало хто вірить у допомогу спеціалістів. Серіал це і показує, а Вітю робить «в дошку своїм», тим, до кого реально хочеться звернутися за допомогою.

До речі, окрім блокнота для прийому Вітя має салатову сорочку, яку вдягає лише на консультацію поверх форми механіка і «кабінет», посеред СТО, у який все одно йдуть за допомогою. 

Перша консультація у Віті безплатна, «тільки на другу ніхто не приходе», як каже батя. Він узагалі не вірить в успіхи та мрію сина. Не розуміє, чому той просто не хоче працювати над розвитком СТО разом із ним. Загалом проблемою розуміння та прийняття пронизаний весь серіал, як і проблемами сепарації, панічних атак, алкозалежністю, дитячими травмами та присутністю синдрома рятівника. Серйозних моментів у фільмі багато, деякі з них — тригерні. 

Попри це гумор серіалу та окремі фрази героїв настільки живі, органічні, що описувати їх не буду. Просто лишу кілька, аби ви самі зрозуміли.

– Наступного разу я надіюсь, що ви мені шото про себе розкажете. Ви ж вмієте балакать?.

***

– Це Вітя, той шо розказував вам, шо при вигоранні нада отдихать. А, ви на роботі, да?.

***

– Це вам до анонімних алкоголіків. Ну наскіки вони можуть буть анонімними в Лубнах.

***

– Вона любила красти мозаїку, нічого з собою вдіяти не могла. Так ми й жили – вона збирала колекцію, а я – стояв на шухері. 

***

– Думаєш легко було? Я уснув три раза, хоть і замітили раз.

***

– Це все фігня.

– Фігня, це як всі узнали шо ти носиш калготи замість подштанніков?

– Ну да, це може положить конєц твоєй карʼєрі.

***

– Ти сідаєш за руль і чекаєш. Єслі ми не вернемся через 5 минут, то подождеш іще.

***

– А ти?

– А я заляжу на дно у Лохвиці.

 

Є у фільмі і бандити у шкіряних куртках, ті, що душею лишилися в 90-х і живуть за поняттями того часу. Авжеж, у глядача це може викликати певний дисонанс, мовляв, чи можливо таке в реальному часі, але памʼятаймо, що деякі населені пункти в Україні, зокрема невеличкі, досі лишилися на межі століть. Можливо, це проблема застою. 

Бандити, до речі, теж вийшли колоритними, дещо гіперболізованими, але їхня любов до Євробачення та переживання через те, що не встигнуть викупити квитки на концерт, посміхає. Та й у їхню поведінку теж «зашиті» дитячі травми. Але про це не розкажу, аби не спойлерити.

Чудовим у серіалі було і загравання з глядачем. Використання однієї з найпопулярніших фраз із фільму про Гаррі Поттера та назва епізоду «Три білборди на кордоні Лубнів» (паралель із назвою фільму «Три білборди за межами Еббінга Міссурі») викликають емоцію. Ну, якщо ви знаєте про що мова. 

Ну і наостанок про музику. Її у фільмі багато, вона українська, інколи дуже голосна. Чи відволікало це? Особисто мене ні. Деякі ж треки наскільки добре відображали зображену в серіалі ситуацію, що я переслуховувала їх і після перегляду. 

Це скріншот з останньої серії, з однієї з найсильніших, на мою думку, сцен, у якій, на жаль,  багато глядачів точно впізнають себе. І трек, який у цьому епізоді звучить загучно, лише робить історію ще більш виразною.

Від авторки

Кожна серія «Віті» триває не більше 30 хвилин. Я подивилася всі за день. Чесно скажу і плакала, і сміялася. Загалом, я дивлюся всі українські фільми та серіали, але мало які, на жаль, хочеться рекомендувати іншим. Але це не той випадок. «Вітя» – це те, що ви маєте обовʼязково подивитися. 

Тут лишу посилання на фільм. 

Повірте, воно вам треба. І поки ви будете насолоджуватися першим сезоном, я з нетерпінням чекатиму другого, бо ж… далі буде.

 

Джерело інформації: Полтавська Хвиля