«Я зрозуміла, що життя варте того, аби за нього боротися»: як тварини допомагають ветеранам відновитися
Вікторія Гарашко, позивний Рися, разом з чоловіком пішли захищати країну з перших днів повномасштабного вторгнення. Жінка прослужила три роки, а після контузії звільнилася і почала відвідувати сеанси іпотерапії у кінному клубі «Ей-Ді». Говорить, що саме ці тварини повернули їй жагу до життя.
Такі історії не поодинокі. Ветерани та люди, які протягом війни пережили різний травмуючий досвід, все частіше звертаються за допомогою до чотирилапих. Яку роль відіграють тварини у психологічному відновленні – розбираємося з фахівцями та ветеранами, які поділилися з Полтавською хвилею своїми історіями.
Як Вікторія віднайшла жагу до життя
Вікторії й раніше подобались коні, вона могла іноді проводити з ними час на дозвіллі. Нині ж іпотерапія допомогла їй бути більш соціально активною. Жінка навіть почала стажування на іпотерапевтку, аби поєднати своє життя з цими тваринами.
Фото з архіву Вікторії
Після служби у ветеранки зʼявилося чимало проблем з психологічним та фізичним здоров’ям, як от грижі, проблеми з опорно-руховим апаратом, в неврології. Вікторія зрозуміла, що час терміново зайнятися своєю реабілітацією, аби не втратити рухливість.
«Якщо ти в душі воїн, то ти воїн до кісного мозку, готовий боротися, відстоювати свої права, а для цього тобі треба хоча б рухатись, бажано самостійно. І так я почала займатися, приїхала до Аїші, власниці кінного клубу “Ей-Ді”».
Фото з архіву Вікторії
Спершу Вікторії було складно, боляче та неприємно. Проте потім вона переборола свій страх та почала вільно рухатися.
«У мене з’явилася жага до життя, коли ти рано прокидаєшся і хочеш жити, це дуже класно. Я зрозуміла, що життя настільки прекрасне, що воно дійсно варте, щоб за нього боротися, варте, щоб працювати над собою».
Підхід Аїші до тварин відкрив Вікторії цілий світ. Після занять в кінному клубі, Вікторія зрозуміла, що хоче пов’язати життя з цими благородними тваринами, допомагати іншим людям, навчатися на іпотерапевтку.
«Насправді є багато хлопців, з якими я проходила службу, що мають депресію, бо немає з ким поспілкуватися, немає людей з бойовим досвідом. А це має велике значення, бо важко спілкуватися з цивільними людьми. Через це хлопці можуть піти в погану сторону, зловживати алкоголем чи речовинами. І рідко вони починають працювати над собою, боротися за повноцінне життя. Але боротися потрібно».
Фото з архіву Вікторії
На думку Вікторії, іпотерапія – ідеальний варіант для реабілітації, бо коні одні з небагатьох тварин, які відчувають стан людини. Коли невпевнений вершник сидить на коні, тварина теж стає невпевненою. Також коли приходить дитина із, наприклад, ДЦП, то коні це відчувають і поводяться інакше.
Конем керують нижньою частиною тіла, а у Вікторії проблеми з неврологією. Жінка погано контролює нижні кінцівки. Кінь, з яким вона працює, розуміє це та орієнтується на голос, попри те, що тіло може говорити інше. Вони навіть розуміють, що у Вікторії втрата зору на праве око та стараються справа не підходити до неї.
«Коли ми виїжджаємо в поля під час занять, то гуляємо прекрасними ставками, є можливість перейти греблю та піти полями до лісу. Там такі краєвиди, що словами описати важко. Тому реабілітація відбувається всесторонньо, бо коні вчать нас милуватися природою».
Фото з архіву Вікторії
Найголовніше в заняттях – стабільність. Це допомагає людині бути більш відповідальною і розуміти, що життя в її руках.
«Якщо порівнювати мене торік після звільнення і зараз, то це дві зовсім різні людини по психоемоційному стані та здоров’ю. Я всім знайомим хлопцям, які звільняються, завжди рекомендую починати з іпотерапії. Як показує досвід, після неї люди починають більш свідомо ставитися до життя та менше заглядати в чарку».
Ми повинні собі допомагати, працювати над собою, над викликами, які створює доля.
Про кінний клуб «Ей-Ді»
У клубі «Ей-Ді» для іпотерапії є п’ять коней. Тварин обирають спокійних, нелякливих, з достатньою фізичною підготовкою. Щоб не перевтомлювати коней, вони працюють не більше однієї години на день.
Фото з архіву Аїші
Директорка кінного клубу Аїша Дика розповідає, що верхова їзда розслабляє та знімає напругу. Температура тіла коня вища за людську, що прогріває м’язи вершника. Завдяки чотирикратному руху коня (це крок, коли кінь послідовно переставляє всі чотири кінцівки, створюючи чотири окремі удари копит об землю) людина розслабляється. Така терапія заборонена для людей з епілепсією та іншими медичними протипоказаннями.
«Іпотерапія наразі має великий попит. Після спілкування з кіньми, стан військових значно покращується. Під час іпотерапії люди можуть не тільки займатися верховою їздою, а й доглядати за твариною чи просто бути разом. Також під час верхової їзди людина концентрується на процесі та живе “тут і зараз”», — розповідає Аїша.
Фото з архіву Аїші
«Коні не лізуть в душу»: про кінний клуб «Еколайф»
Кінний клуб «Еколайф» проводить сеанси іпотерапії для дітей, ветеранів, військових та загалом всіх, хто цього потребує. Власниця клубу Тетяна Гекова працює разом з чоловіком Анатолієм Головенко.
Фото з архіву Тетяни
«З 2018 року ми працюємо з ветеранами та військовими. Мій чоловік – ветеран АТО та повномасштабного вторгнення. Ми з ним познайомились у 2018 році на проєкті реабілітації військових. Він звільнився минулого року. Зараз він допомагає під час іпотерапії», — говорить Тетяна.
Анатолій з 2014 року був добровольцем та потрапив в полон, а у 2017 році повернувся. З початку повномасштабного вторгнення знову воював, торік звільнився. Під час лікування в шпиталі його запросили на іпотерапію.
«Для мене після всього, що було, це окрема заспокійлива тема, де тобі не лізуть в душу. Ти просто спілкуєшся з великими тваринами, які дуже приємні та дійсно заспокоюють. Ти від них не відчуваєш загрози. Багато людей, які раніше не бачили коней, приїжджають, чухають їх, годують, їздять. Це справді гарне відчуття», – розповідає Анатолій.
Фото з архіву Тетяни
Також Анатолій пробував терапію з собаками на лісових полянах біля Києва. На думку ветерана, людям потрібно десь шукати відраду.
«Я, наприклад, привіз з собою з Костянтинівки кота Джима. Він живе у нас майже два роки. Заспокійливий, гарний кіт. Хоча дружина більше любить коней, а котів взагалі терпіти не могла. Але зараз вона без нього вже жити не може».
Фото з архіву Тетяни
Тетяна розповідає, що кіт для Анатолія – це домашня віддушина. Він приїхав, як всі військові, з кошиком та котом. Тепер це повноцінний член сім’ї.
Тетяна має освіту корекційної педагогині, щоб мати можливість працювати з дітьми з інвалідністю. Також здобуває освіту кризової психологині.
«У нас є шість коней, із них п’ять помісної породи, які підходять для іпотерапії. Наприклад, кобила Злата, яку ми вирощували тут, підходить для людей з великою вагою», — зазначає Тетяна.
Фото з архіву Тетяни
Під час іпотерапії люди знайомляться з конем, чистять, гладять, годують. Цей етап називається іповенція. Потім пацієнти можуть кататися по манежу, в полі чи лісі.
«З дітьми під час їзди ми робимо якісь логопедичні вправи чи граємося з іграшками. Заняття проходить зазвичай 20-30 хвилин. Є діти, яким і 15 хвилин дуже багато, а є, хто може і 40 хвилин», — розповідає Тетяна.
Фото з архіву Тетяни
Коней підбирають по амплітуді руху кожної людини. Наприклад, для гіперактивного аутиста має бути спокійний кінь, а для дитини, яку треба розворушити — навпаки.
Відновлення з песиками
«Каніс-клуб»
Каністерапевтка Ельвіра Попова – голова громадської організації Центр делікатної кінології «Каніс-клуб», де відбуваються сеанси каністерапії та виховання собак. Фахівчиня працює з песиками Лілу та Дорі.
«Лілу — це шелті, порода пастухів. Я її викупила з дуже поганих умов. І ось зараз маю таку гарну помічницю. І ми завжди сміємося, що вона на собі всю розважальну програму витягує. Всі трюки робить вона», — ділиться Ельвіра.
Фото з Facebook Ельвіри
Ельвіра проводить групові сеанси терапії в обласній бібліотеці та співпрацює з ГО «Я Маріуполь», де допомагає відновитися переселенцям. Також жінка має досвід роботи з військовими, які знаходилися в лікарнях з ампутаціями та контузіями.
Фото з Facebook Ельвіри
Під час терапії пацієнти з ампутацією виконують вправи на розроблення суглобів, а собаки сприяють тому, що людина вчиться рухатися на протезах. Наприклад, розчісуючи собаку, даючи йому смаколик, одягаючи повідець чи проходячи з твариною повз перешкоди, людина старатиметься виконувати всі ці етапи якісно. Собака не оцінює, а пацієнт перед нею не ніяковіє – це і сприяє швидкому відновленню.
«Під час терапії пацієнт концентрується на собаці, що зменшує негативні емоції та перемикає увагу на тварину. Тоді людина охочіше та ефективніше виконує вправи для фізичного відновлення. Без собаки в людини може бути слабка мотивація», — розповідає терапевтка.
Фото з Facebook Ельвіри
Коли людина спілкується з собакою, то на гормональному рівні знижується рівень кортизолу, гормону стресу, і підіймається рівень дофаміну, окситоцину, тобто гормонів задоволення. Такі самі зміни відбуваються і з собакою.
Фото з Facebook Ельвіри
«Якщо говорити про військових, то собака може пробуджувати гарні, добрі спогади з минулого життя. Це повертає людину в стан “тут і зараз”, заземлює її. Собака може надати людині нові життєві сенси. Навіть бувають випадки, коли людина після каністерапії починає працювати кінологом», — говорить Ельвіра.
Фото з Facebook Ельвіри
«Пам’ятаю, хлопчик після обстрілів по Інституту зв’язку потрапив на п’ять сеансів каністерапії. Ми працювали з ним раз на тиждень. Коли ми починали перше заняття, то він на собаку зовсім не реагував. Це через шоковий стан та дію певних медикаментів. На другому занятті він почав реагувати та сказав, що йому не подобається собака поруч. А на останньому заняття він усміхався та обіймався з собакою», — розповідає Ельвіра.
Фото з Facebook Ельвіри
Не панацея
Ельвіра розповідає, що перший крок до будь-якої реабілітації, психологічної чи фізичної – це визнати наявність проблеми та підібрати системну підтримку. Проблему неможливо вирішити точково. Зазвичай, у таких випадках потрібно відвідувати психолога чи психіатра. Каністерапія в ланцюжку системи підтримки може зайняти важливе місце, бо може зробити людину більш відкритою і до інших фахівців.
Фото з Facebook Ельвіри
«Каністерапія – не основний метод, а дуже гарна допомога основному фахівцю. Тоді психологу чи психіатру легше працювати з клієнтом», — говорить каністерапевтка.
Кому не варто звертатися до каністерапевта:
- Людині, яка боїться собак:
«Я не раджу ходити до кабінету каністерапевта, якщо людина панічно боїться собак. А в нас, на жаль, це розповсюджено. Батьки в мене часто запитують: от моя дитина боїться собак, може ваших собак вона боятися не буде. Але страх собак коригується з психологом», — наголошує Ельвіра.
Фото з Facebook Ельвіри
- Людині, яка не відвідує інших спеціалістів за потреби
«Дуже часто батьки телефонують і кажуть: ой, в мене дитина не розмовляє, то я от читав, що на каністерапії собачки мотивують до розмови, а можна до вас прийти, може хоч говорити почне. Я завжди питаю, чи були ви вже в невролога, чи робили обстеження, чи встановили офіційно діагноз, чи працює дитина з психологом, логопедом-дефектологом. Якщо батьки кажуть так, то я можу взяти дитину на сеанс. Якщо ні, то відмовляю», — розповідає фахівчиня.
Фото з Facebook Ельвіри
Каністерапія на базі Кінологічного центру поліції Полтавщини
Психологиня головного управління поліції Полтавщини Олександра Атахаджаєва розповідає, що заходи з елементами каністерапії організовують для поліціянтів і членів їхніх сімей, працівників ДСНС та Нацгвардії з осені 2024 року.
Фото з архіву Олександри
Наразі сеанси відбуваються приблизно двічі на місяць.
«Зараз багато охочих. Ті, хто вже спробували, передають цей досвід своїм колегам, і тоді вже колеги підходять і самі хочуть спробувати», — зазначає Олександра.
Також психологиня зазначає, що перед та після сеансу відвідувачі проходять діагностику для визначення актуального психоемоційного стану.
«Ми даємо учасникам анкету, де вони оцінюють свій психоемоціний стан на даний момент від 1 до 10. Зазвичай на початку вказують десь 5-6 балів, а вкінці ці бали підвищуюються до 9-10», — розповідає фахівчиня.
Максим Черненко, помічник чергової частини ізолятора тимчасового тримання №1, розповідає про свій досвід таких занять і підтверджує слова психологині:
«Взяти участь мені запропонували психологи з роботи. Я чув дуже позитивні відгуки від колег про тренінги.
Фото: Національна поліція України
Під час заняття ми дивилися, як собаки показували команди, та спілкувалися з ними. Були позитивні емоції, нам з сином сподобалося, він був радий. Я пропонуватиму своїм колегам відвідати такі заходи».
Візитерство з песиком Тото
Кінологиня Юлія Сечейко працює з песиком Тото вже п’ять років. Тото – атестований пошуково-рятувальний пес на базі Кінологічного центру ДСНС України у Ромнах. Разом вони займаються візитерством, щоб подарувати людям радість, позитивні емоції та знизити рівень стресу.
Фото з архіву Юлії
«З приходом повномасштабного вторгнення наш центр почав проводити заняття з протимінної безпеки дітям та дорослим. І це був експеримент, який перевищив всі наші очікування. З залученням собак діти краще засвоюють матеріал, є стимул слухати інструкторів, приємні емоції від спілкування збалансовують негативні враження від нагадування про війну, снаряди та міни», — розповідає Юлія.
Юлія і Тото їздять Сумщиною та були на Полтавщині, де проводили заняття для школярів.
Фото: ДСНС
«У нашому центрі з нашими рятувальниками ми проводимо терапевтичні заходи для підтримання працездатності та зниження вигорання», — зазначає фахівчиня.
Рятувальники, які повертаються з ротації з пораненнями, можуть гуляти з песиком чи гратися, якщо потрібно збільшити фізичну активність.
«Спілкування, контакти з собакою, відчуття тепла живої істоти поруч дає людині впевненість в безпеці. Круто, коли поруч є хтось, хто тебе не засуджує, любить просто тому, що ти є», — розповідає Юлія.
Фото: ДСНС
Тото – єдиний бігль в системі ДСНС, бо біглі хитрі та не підходять для служби. Але заводчиця помітила, що Тото дуже хотів спілкуватися з людьми, тож подарувала цуценя Юлії.
Ветеранський центр у Полтаві теж організовує заходи анімалотерапії для ветеранів.
«Якщо ми анонсуємо захід з іпотерапії, то охочих одразу дуже багато, група формується за кілька годин», — ділиться працівниця центру Вікторія Рева.
Якщо підсумувати
За словами фахівчині з психологічного центру «Без Паніки» Марини Чорнобай, анімалотерапія – це глибокий ресурс для відновлення. Вона допомагає зменшити рівень стресу, тривожності, повертає людині відчуття безпеки й прийняття. Тварини не оцінюють, не засуджують, не очікують «правильних» реакцій і саме це створює простір, де кожен може розслабитися, відчути тепло, контакт, довіру та безпеку.
Дослідження показують, що регулярний контакт із тваринами може знижувати ризик депресивних епізодів. Людина стає спокійнішою, покращується настрій і здатність до емоційної регуляції. На фізичному рівні спостерігається стабілізація серцебиття, дихання, артеріального тиску.
Анімалотерапія особливо ефективна для людей, які пережили травматичний досвід, втрату, емоційне вигорання або мають труднощі у встановленні довірливих стосунків. Також вона допомагає дітям із підвищеною тривожністю, людям похилого віку та військовим, які повертаються до мирного життя. Тварина стає ніби «місточком» між внутрішнім світом людини та зовнішнім середовищем.
Анімалотерапія може посилювати ефект психотерапії, допомагаючи клієнту розслабитися, довіритися та бути більш відкритим у процесі роботи. Через контакт із тваринами легше навчитися контактувати з собою, тому така комбінація підтримує як емоційне, так і тілесне відновлення.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Джерело інформації: Полтавська Хвиля