«Якщо в країні довго не змінюється влада – настає застій», – розмова з письменницею Тамарою Горіха-Зерня

Ми знайомимося з нею за чашкою кави, вона пропонує мені свій круасан, яким її пригостили. Видається мені гордовитою та розумною. Трішки нервую, бо памʼятаю з яким захватом колись читала її «Доцю», що з роками не втратила актуальності. Говорю їй про це, а вона з посмішкою запевняє: «Вам абсолютно немає чому хвилюватися».

Письменниця Тамара Горіха-Зерня приїхала на зустріч із полтавцями з Києва на годину раніше, аби ми поспілкувалися. Питання до неї зовсім не стосуються творчих планів та літературного процесу, бо ж ми говоримо про мову, вибори, волонтерство, скандали та ставлення до жінок. Наша розмова замість запланованих 30 хвилин триває майже годину, а мені все хочеться далі й далі слухати її, бо речі, про які вона говорить, важливі та відгукуються. 

Фото тут і далі: Літературна агенція «Терени»

Мова. Як знову не втрапити в пастку русифікації

На мою думку, зараз варто говорити про речі, на які держава може впливати, і у які може  втручатися. Ми не маємо права вимагати від людей, якою мовою їм говорити в побуті, на вулиці, між собою – це неправильно. Люди мають самі приймати такі рішення. 

Що ж може зробити держава?

Держава має і зобов’язана зробити школи, дитячі садочки й університети центрами українізації, категорично заборонивши викладання російською мовою. Категорично заборонивши людям, які отримують зарплату з державного бюджету, переходити на російську мову. Ситуація, коли вчителька на уроці говорить українською, дзвенить дзвінок, і вона переходить на російську – неприпустима.

Але такі ситуації трапляються. Чому? Тому що у нас немає формальної підстави для звільнення людини, яка говорить російською мовою на перервах в школі. Друге, на що має впливати держава – україномовні підручники, посібники, матеріали з інтернету, матеріали з YouTube, які поширюють в школі, мають бути українською. Не повинно бути пісень та мультиків російською мовою в дитячих садочках. 

Важливий престиж української мови. На державній службі, на професіях, які вимагають інтелектуальної праці, розумових зусиль, в усіх сферах, де є бюджетні кошти потрібно звертати на це увагу. 

Поки що у нас немає суворого законодавства про безальтернативне функціонування української мови у сфері обслуговування, як от у країнах Балтії. Там людина не може влаштуватися в магазин, якщо вона не склала іспит на знання мови. Тобто ти можеш заявити, що це твоя позиція – не вчити місцеву мову, але ти ніде не працюватимеш, не матимеш контакту з людьми.

У країнах Балтії є так звані таємні покупці, які приходять, слухають, якою мовою спілкуються офіціанти, продавці, службовці. І не дай Боже там буде російська, то людину звільнять, а на компанію накладуть величезні штрафи.

Чому вони так роблять? Бо прекрасно розуміють, що їхню мову не захищатиме жодна інша країна. І вони також розуміють, що якщо мова зникне з обігу – це буде прямий шлях до зникнення нації. Це те, чого домагається Росія – уніфікації всього простору і заселення його російською мовою. Тоді їм значно легше буде зайняти фізично цю територію. Ми теж усвідомлюємо ці загрози. Але я вважаю, що в плані публічному, в плані законодавчому ми повинні йти до більш жорстких норм з витіснення російської мови з обігу. 

Як же достукатися до людей? От я була в Ризі, то там бабусі ходять на мовні курси, аби знати латвійську. Бо вони хочуть спілкуватися зі своїми внуками, а їхні внуки російської, на якій розмовляють бабусі, не знають. Як так вийшло? А вийшло так, що внуки ходять в школу, де немає російської мови. 

Кожна країна має захищати свою мову всіма можливими способами. Україна боїться зробити зайвий рух у цьому напрямку, тому що вона тут же отримує клеймо фашистської держави, яке їй накидає Росія. Захист української мови в очах росіян є фашизмом. У нас багато російських агентів, величезна кількість етнічних росіян, які на всіх можливих рівнях саботують українську мову. 

Ще раз говорю, держава не може впливати на мову приватного спілкування в сім’ї. Але зробити так, щоб вчителі говорили українською, держава може. 

Наші вчителі завжди були активні в громадському та політичному житті. І вчителі мають усвідомлювати свою відповідальність за те, що відбувається в країні, тому що вони справляють величезний вплив і на дітей, і на їхніх батьків. Просто потрібно розуміти й усвідомлювати свою відповідальність. 

Вибори в країні, яка воює

Якщо в країні довго не змінюється влада, як на рівні Президента чи Верховної Ради, так і на рівні місцевих органів самоврядування, то в країні настає застій, стагнація, чиновники обростають корупційними зв’язками. Прямим наслідком такого правління є те, що люди тікають з країни. 

І я вважаю, що кожен наступний рік отакої стагнації катастрофічний для країни. Мені здається, що демократичні сили, повинні всіма ж силами шукати можливості для проведення виборів. Якщо Конституція не дозволяє – вносьте зміни до Конституції, не дозволяє виборче законодавство – приймайте тимчасові закони про те, як організувати голосування. Питання в тому, що не можна провести голосування на окупованих територіях? Але голосування на окупованих територіях може бути неможливим ще не один рік. Тоді виходить, не проводити вибори весь цей час?

Питання в тому, як організувати голосування на вільних підконтрольних територіях? Шукайте способи, думайте як. Але я не бачу жодних ознак того, що в цьому напрямку ведеться якась робота, що хоч хтось в Україні говорить: «Хвилиночку, так не може тривати вічно». Ми повинні якось вийти з цього глухого кута. Ми повинні провести вибори парламентські, президентські, місцеві вибори. 

Є питання, як людям голосувати? Так само, як люди ходять в магазин, так само, як ходять в школу діти, так само, як ходять в лікарні, в державні установи. Так, не всі люди зможуть взяти участь у такому голосуванні. Але на мою думку, краще так, ніж ніяк. Зробіть це тимчасово, зробіть якийсь перехідний період, прийміть якийсь перехідне законодавство. 

Нам категорично заявили, що вибори неможливі під час війни. Але я весь час говорю, що йдеться про роки, і можливо про десятиліття. Накопичується величезна кількість питань до чинної влади, накопичується величезна кількість питань персонально до Зеленського, відповідь на які лежить тільки в ключі якогось народного протесту. 

У нас перед очима є приклад, ми бачимо, що відбувається на Росії за відсутності реальних виборів, реальної демократії. Ми бачимо, на що перетворилася Білорусь. Це те, до чого призводить затяжне перебування однієї людини і однієї групи при владі. Змінність влади – це завжди був наш козир. Це те, чим українці відрізнялися від інших пострадянських республік і країн.

Волонтерство та війна

Після початку корупційного скандалу (мова йде про викриття масштабних махінацій у сфері енергетики, яку створив співвласник студії «Квартал 95» Тимур Міндіч. За версією слідства, двоє його довірених осіб контролювали державну компанію «Енергоатом» та вимагали відкати від її постачальників. За версією слідства, через цей офіс пройшло щонайменше 100 мільйонів доларів — ред.) я за два дні закрила збір на 260 000 грн. Ми купили чотири станції хороших зарядних і ще 20 з гаком тисяч я перерахувала хлопцям, вони ще собі Старлінк докупили. І це ми зібрали за два дні на сторінці письменниці.

Під час зборів враховуйте, якими інструментами ми користуємося. Соцмережі, такі як Facebook, штучним чином обмежують покази дописів про збори коштів. Це політика платформи. І я це дуже добре бачу по охопленню. Звичайні дописи збирають там на порядок вище переглядів, ніж дописи про збір коштів. 

По-друге, у багатьох людей дійсно немає грошей. Ми це бачимо по тому, як люди купують книги, як вони закривають комуналку, що купують в магазинах. У нас величезна кількість людей, які переходять з розряду нижньої планки середнього класу в планку малозабезпечених. І ситуація тільки погіршується, хоча з іншого боку, одночасно в країні з’явилася величезна кількість супер забезпечених багатих людей. Це теж один із результатів правління цієї влади. Це проблема. 

Щодо того, кого стосується війна, а кого не стосується, мені здається, в Україні все менше областей, які можуть сказати: «нас війна не стосується». 

Стосовно Полтавщини, де ми зараз з вами, подивіться на динаміку цін на нерухомість. Подивіться, скільки продається будинків по селах на Полтавщині й вони все більше дешевшають. Точно те саме на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині. Все більше людей відчувають, що треба, поки є можливість продавати житло та кудись переїжджати. Це вказує на величезний страх, на безсистемне очікування, на те, що люди не чекають нічого хорошого і те, що багато волонтерів та волонтерських центрів переселяються на інший бік Дніпра, вказує на те, що у людей песимістичні очікування, щодо того, як це все може розвиватися, що буде далі й щодо спроможності нашого керівництва ухвалювати рішення правильні й щодо того, чи буде влада захищати інтереси людей.

У багатьох випадках, наші волонтерські збори – остання моральна лінія оборони. Ти розумієш, що ти хоча б щось робиш для чистоти власного сумління, для підтримки своїх знайомих і родичів, які зараз в армії. І мені дуже шкода, що у багатьох із нас є відчуття, що нас держава кинула напризволяще, і що ми залишились сам на сам з цією бідою та обмеженими ресурсами. 

Песимістичні настрої, скоріше за все, якщо все так і залишиться, тільки поширюватимуться, все більше молоді їхатиме з країни. Якщо ми нічого не зробимо, якщо ми не візьмемо на себе відповідальність і не почнемо щось змінювати, я вас запевняю –  Україну спишуть. Це все залежить виключно від українців і від того, що вони робитимуть. 

Жінки

У нашому суспільстві надзвичайно нетерпимі до жіночих помилок. Найменший комунікаційний провал, помилка чи двозначність, яку б чоловікові пробачили, у випадку з жінкою перетворюється на колосальну травлю. І я вже це спостерігала не раз на різних випадках.

Просто весь час потрібно пам’ятати, що жінкам не пробачають помилок у публічній сфері. А чому? Тому що багато людей не зацікавлені в тому, щоб жінки конкурували на рівних.

Суспільство досі хоче, аби жінки лишалися вдома, обслуговували своєю неоплачуваною працею і батьків, і братів-сестер, і дітей, і чоловіка, і щоб менше претендували на посади, на публічність, на гроші, на кар’єру, а більше зосереджувалися на побуті та домашніх справах.

Суспільство важко розлучається з цим поділом праці, і дуже важко відмовляється від усіх тих послуг, які надавали жінки, не вимагаючи, не претендуючи ні на що натомість ні у сфері охорони здоров’я, ні побуту, ні зарплат, ні пенсійного забезпечення, нічого. За замовчуванням жінка у нас отримує меншу пенсію чи меншу зарплату. До неї не так уважно ставляться в лікарні. На розповіді про її хвороби є дві відповіді: або «народи й пройди», або «так ти ж уже народила, що ж ти хочеш тепер?». 

Як змінити оце ставлення до жінок? Жінкам потрібно усвідомлювати, що народження дитини у фінансовому плані, в плані здоров’я, в плані видимості у суспільстві, в плані кар’єри – відкине тебе назад. Ти хочеш дитину? То до тебе суспільство ставитиметься так, ніби твоя дитина для тебе головна винагорода в житті, яка дозволяє позбавити тебе всього іншого. Тобі не раз і не два скажуть, що «ти сама захотіла».

Жінки хочуть абсолютно нормальних речей – поваги до себе. Хочуть, щоб їх не били, щоб у них не забирали гроші, щоб їх не мучили морально, щоб вдома у них було безпечно, щоб на вулиці їм було безпечно, щоб вони могли вийти без страху в будь-який час доби в магазин.

Якщо до жінок не почують ставитися як до людей, то суспільство не може і не повинне розраховувати, що жінки жертвуватимуть заради цього суспільства. 

Змусити жінок народжувати силовими методами, заборонивши контрацепцію, оскільки Польща, не вихід. Я просто попереджаю тих, хто думає в цьому напрямку. У нас не буде Афганістану, в нас не буде суспільства, в якому жінкам забороняють виходити з дому, говорити до собі подібних і позбавляють доступу до медицини та контрацепції. Українки цього не дозволять. А що буде? Буде одна дитина в сім’ї, будуть сім’ї без дітей, будуть сім’ї, які складатимуться з подруг, які житимуть комунами, разом подорожуватимуть, працюватимуть, разом купуватимуть нерухомість і разом собі відкладатимуть гроші на догляд по старості. І будуть щасливими.

Буде величезна кількість самотніх людей, які теж будуть щасливими, які не захочуть створювати сім’ю на таких умовах, які не захочуть зайвих клопотів. Все менше і менше жінок народжуватимуть дітей. І кожна дитина буде цінністю.

Світ змінюється, жінки змінюються. Я дуже сподіваюся, що ми виховуємо дівчаток і хлопчиків з новими установками. І що ці молоді люди будуть орієнтовані на пошук друга та партнера рівноправного, якого ти поважаєш і чиє життя робиш краще. Тоді у них все вийде, тоді все буде добре. 

Джерело інформації: Полтавська Хвиля