«У бандури прекрасний, дуже приємний звук. Я просто закоханий в неї»: про молодого полтавського музиканта Віталія Дерев’янка

Сьогодні розповідаємо історію музиканта з Ромодану: від дитячого музичного гуртка до студійного саунду та власного контенту, який змінює уявлення про бандуру.

«Я люблю бандуру не за щось, а всупереч усьому. Бандура – це Україна, душа та серце. Без бандури немає України», — так з любов’ю та захопленням говорить про бандуру молодий полтавський музикант Віталій Дерев’янко. Бандура для хлопця — це пристрасть на все життя. Його творчість популяризує бандуру як сучасний інструмент.

Чому саме бандура

Бандура мені подобається своєю унікальністю. Такого інструмента не має жоден народ у світі, вона нас ідентифікує як націю. У бандури прекрасний, дуже приємний звук. Я просто закоханий в неї, люблю її. Коли почув бандуру, то не випускав з рук.

Знайомство з бандурою у Віталія розпочалася з невдачі з гітарою (тут і далі — ремарки авторки).

12 років тому я пішов в музичну школу, аби вчитися в класі гітари. Але щось у мене трохи не заладилось. Через рік я проводив свою сестру до музичної школи, її викладачка запитала, чи я співаю та запросила мене до класу. І з того часу ми з бандурою нерозлучні.

З дитинства я любив співати, ходив на танці. Був дитиною, яку скоріше відмовляли, ніж змушували вчитися. Знаєте, батьки часто пропихають дітей ходити в музичну школу, змушують ходити на танці, а мене вже відмовляли від цього. Казали «боже, що ти притащив? Нащо ти туди стільки ходиш?» Ще ж ніхто не знав, що таке бандура. А я любив це —  ходив на заняття, повертався додому пізніше за батьків. І потім вони підтримували та постійно їздили на виступи зі мною. Хоча на початку радили вступати на залізничника, бо я з Ромодану, де є залізнична станція. Але я обрав бандуру.

Від традицій і стереотипів до ТікТок і діджей-сетів 

До того, як я вперше провів свою сестру на навчання, я взагалі не чув про бандуру. Але сьогодні її популярність зросла, гру на ній можна зустріти в Tik Tok чи YouTube, а Марина Круть, Ярослав Джусь та інші музиканти справді постаралася, аби бандура вийшла на інший рівень.

Я думаю, в Україні у бандури дуже круте майбутнє, бо це не тільки сольний інструмент, її можна поєднувати з музичними сетами, новою музикою. На бандурі можна грати разом з діджеєм. Я вже працював з діджеями та скажу, це дуже круто звучить. Нещодавно грав з Muse Touch в Полтаві. Людям сподобалось, вони підходили, знімали. 

Виступає Віталій зазвичай в Місто Хабі, вуличному просторі 100 доріг, Arka K2, Центрі культури й дозвілля, філармонії та педагогічному університеті.

Найбільше мені подобається грати в студії, бо там багато професіоналів. І не так подобається грати, як спостерігати за всім цим дійством, це справді цікаво.

Віталій у просторі Arka K2. Фото: Instagram bandurist_poltava

Також мені пишуть в Instagram та запрошують виступати. Я такий «о так, о п’ятій ранку зіграти? Я згоден» Я не відмовляю людям.

Про творчість

Зазвичай я граю популярні твори. Також я оркестрант в народному хорі «Калина», де граємо більш народний репертуар. Загалом бандура — це інструмент, на якому можна зіграти все. Та щоб обрати твір, він має мені відгукуватись. Це ж так само як плейлист. Ви ж не всі пісні туди скидаєте? Зазвичай я повертаюся до твору «Гомін Степів» Григорія Китастого. 

Зніміть ці довбані шаровари або що не так зі сценічними костюмами народних колективів

Коли пісня мені сподобалася, то я намагаюсь її підібрати, поспівати під акорди. Також мене надихають мої викладачі Володимир Кушпет, Наталія Тимощенко — там натхнення брати не перебрати. Ще надихають друзі-бандуристи та популярні виконавці.

Під час гри Віталій одягає нігті з пресованої волосіні. Вони покращують звук та роблять сильніший щипок.

Грати мені найкраще ввечері. Я люблю працювати пізно. Зранку ти встаєш сонний, не дуже хочеться грати. Коли я вчився в Кобзарському коледжі, міг сім годин грати й узагалі не стежити за часом. 

Загалом авторськими піснями я почав займатися, коли приїхав з Ромодану до Полтави. Але наразі в мене їх мало, дві дитячі та «Відверто».

Мої пісні народжуються від сильних емоцій. Зазвичай пишу їх від безмежної радості або розпачу. Натхненням для моєї пісні «Відверто» став внутрішній діалог з собою та особисті переживання. Можу придумувати пісню кілька днів чи тижнів. Буває й таке, що зранку прокинувся, на мене нахлинуло і я придумав пісню за дві години.

Відео з Instagram bandurist_poltava.

Віталій публікує свою творчість у соцмережах. Відео в TikTok, де він грає «Смарагдове Небо» набрало понад 800 тисячі переглядів. 

Смарагдове небо вчив день, бо мелодія проста. Записав звук, підставив на мінус з пісні, дівчина фотографиня-відеографиня зняла відео. А буває, що записуєш пісню, йдеш на студію, чотири години стараєшся, знімаєш кліп і лише три тисячі переглядів максимум.

Відео з Tik Tok bandurist__

Страх сцени

Під час перших виступів перед публікою мене труханило, але зараз уже набагато легше. Це все з практикою приходить. Було, що і руки трусилися — сидиш тіліпаєшся з цією бандурою. Але мандраж має бути, таке хвилювання перед сценою.

Якщо ти вже не хвилюєшся, ти не артист, значить тобі байдуже.

Щоб подолати страх, треба більше виступати. Можливо, навіть на вулиці грати. Дуже допомагає виступати саме на вулиці, бо до тебе підходять незнайомі люди, а тобі треба дограти, бо ти ж не кинеш бандуру. Також, якщо тебе нікуди не кличуть, можна піти в школу. Я даю гарантію, що будь-яка школа буде рада бандуристу, який поспіває, покаже дітям. Отак, я думаю, і приборкується це хвилювання.

Комплекс меншовартості

Гра на бандурі для мене — це більше робота, а не хобі. Я цьому вчився не один рік, працював і маю право цим заробляти. Я не скажу, що я вже досяг успіху, але все ж досяг, якщо порівнювати з минулим 

Віталій навчався в Ромоданівській дитячій музичній школі, Студії при національній капелі бандуристів, Стрітівському коледжі кобзарського мистецтва, Полтавському педагогічному університеті та Луганському національному університеті. Наразі музикант працює методистом в обласному методичному кабінеті навчальних закладів мистецтва та культури. Також Віталій є асистентом кафедри естрадного мистецтва полтавського педагогічного університету та членом Національної спілки кобзарів України.

Є така у нас проблема комплексу меншовартості в українців. У музикантів це ще більший комплекс, бо нас привчають зі школи, що от ти маєш грати безплатно. Пішов, пограв, тобі сказали дякую, до побачення. Немає такого бути, це робота. Інструмент дорогий, навчання дорогуще. У людей, які запрошують музикантів, має бути така галочка, що виконавцю потрібно якось віддячити.

«Я знайшов багато кісток у скотомогилі»: як американець у селі на Полтавщині відроджує кобзарство (фото, відео)

Для глибшого розуміння треба зануритися в музичні інструменти. Бандура та кобза — це українські народні струнно-щипкові музичні інструменти. 

Є два типи бандур: академічна і старосвітська. Віталій грає на академічній бандурі Чернігівської фабрики.

З кобзою бандура доволі схожа, але на кобзі ще є лади, які  можна притискати як на гітарі. Бандура — це лише щипковий інструмент. Ми тільки щипаємо, а на кобзі ще притискаємо і щипком видобуваємо звук.

Я недовго грав на кобзі. У нас в студії це був як додатковий інструмент. І директорка студії викладала в мене кобзу. Дуже крутий інструмент. На ньому можна дуже багато всього зіграти. 

Щодо цін, то моя бандура коштує близько півтори тисячі доларів. Є дорожчі, є дешевші. Це так само як з машиною. Коли перемикачі зверху, це дешевше буде. Також дорого замінювати струни.

Це така біда бандуристів. Буквально позавчора я вже замінив струну. До того баси дуже рвуться. Може бути таке, що протягом концерту два баси порвуться.

Бандура — як зброя 

Бандура для росії — це як червона шмата для бика. Українська мова, культура, бандура — для них страшне. Недарма вони знищували кобзарів. І всі чули про розстріляний з’їзд бандуристів, кобзарів, лірників (знищення української культури детально показує фільм «Поводир» — ред.) Це трагедія. На бандурі важливо грати, бо поки живе бандура, живе Україна.

Бандурист та Герой України. Все, що ви не знали про Григорія Китастого з Полтавщини Григорій Китастий – бандурист та композитор родом з Кобеляк. Чоловік очолював капелу бандуристів за кордоном, де всіляко намагався популяризувати українське. Крім цього він писав музику для різних ансамблів й був представником української діаспори. «Полтавська…

На мою думку, аби популяризувати бандуру, освітні заклади мають залучати музикантів з коледжів та університетів для виступів. На уроках проводити якісь тематичні заходи. І показувати бандуру не як звичайний традиційний інструмент, а як крутий інструмент, сучасний. Бо діти в іншу епоху живуть, вони чують іншу музику. Потрібно змінювати репертуар, але обов’язково залишати класику, бо на ній вчаться.

Я хочу створити капелу бандуристів-хлопчиків. Було б дуже круто, аби в Полтаві був такий колектив. Зараз є жіночий колектив, дякую дівчатам, що колись вони перейняли цей досвід і не дали бандурі пропасти.

Митця легко образити

Мене надихають люди. Але вони можуть як і надихнути, так і обламати крила.

Потрібно не звертати увагу, коли тобі обламують крила. Бо можуть сказати «ой ти негарно співаєш, ой ти негарно граєш», а творчу людину дуже легко образити. Потрібно давати собі час на образу. Трошки поображався якийсь день і все, далі працюєш. Сприймати це як мотивацію.

Потрібно привчати себе стояти на ногах міцно і шукати внутрішній стержень в собі. Бо ніхто тебе не навчить. Ти маєш вчитися сам. Ніхто тебе не примусить займатися. А займатися потрібно щодня.

Бандуристам-початківцям варто багато грати, слухати викладача, більше працювати не лише на уроці, а й вдома. Також, коли ти граєш щось складне, але без емоцій, ти не торкаєшся ніяких струн душі, людям це не цікаво. 

Пухнасті полтавські рятувальниці: як песики Касандра, Норі та Біджи тренуються шукати людей під завалами (фото)

Джерело інформації: Полтавська Хвиля