Демократія для мене це спосіб життя: дисидент Микола Кульчинський про свободу слова, владу та Полтаву
Для дисидента та громадського діяча Миколи Кульчинського демократія – це свобода слова, політична культура та можливість суспільства впливати на владу. Водночас, українцям нині доводиться балансувати між необхідністю критикувати владу та потребою зберігати єдність під час війни.
В інтерв’ю пан Микола розповів, що для нього означає демократія після життя в тоталітарній системі, чому свободу слова вважає її головною цінністю, наскільки ефективним сьогодні є діалог влади й суспільства та що, на його думку, варто зробити з будівлею колишнього кінотеатру імені Котляревського в Полтаві.
Якщо демократія – це не лише про вибори, тоді що це для вас?
Демократія – це інструмент справедливої влади і набуття політичної культури широкими колами населення. Я тут розказував, як я полюбив Америку саме через демократичні принципи її створення. І воно мені запало в душу. Демократія для мене – це спосіб життя.
Я прожив у тоталітарному режимі, колоніальному режимі, де не можна було говорити вголос. Я хотів говорити вголос, навіть на суді. І для мене це означало перемогу – говорити. Свобода слова формує політичну культуру всієї нації, творить атмосферу довіри і справедливості у суспільстві. Оце і є демократія.
Будь-яка диктатура, будь-яка монархія або авторитарні режими, навіть які маскуються під ліберальні, творять потворні форми життя. Вони не дають можливості внутрішньому світу людини розвиватися, отже, спотворюють саму людину.
Тоді чому демократія потребує так багато роботи із суспільством?
Це накладає на громадянське суспільство, на культурно-просвітницькі організації величезний тягар праці з населенням. Бо людям ніколи думати. Вони зайняті клопотами, дітьми, кухнею, здобуттям грошей.
Є люди, маючи дві освіти, абсолютно темні в політиці. Є люди з червоними дипломами, блискучі інженери, але вони поняття не мають, як розрізнити справжнього кандидата від того, хто принесе шкоду суспільству.
Отже, над цим треба працювати. І демократія дає таку можливість – охоплювати якнайширші верстви населення.
В Україні нас винищили фізично і духовно, але вона сьогодні народилася, ця критична маса. На жаль, більшість із них на фронті, але є і в тилу. Так що на нас покладаються великі обов’язки.
Чи ефективний у нас діалог між суспільством і владою сьогодні?
Є ряд проблем у Полтаві, які не вирішуються. Наприклад, просте питання для полтавців – майбутнє кінотеатру імені Котляревського. Я пропоную там зробити так званий Український дім.
Я, до речі, хочу написати проєкт рішення на цю тему і виставити на обговорення в обласній раді. Не знаю, чи він пройде, але це буде певний тиск. А далі буду знову, скільки в мене є сил, на цю тему говорити.
Тобто Полтава мала б на Придніпров’ї, на Великій Україні, перший Український дім по-справжньому, як у Києві. Бо на Західній Україні вони скрізь є.
Український дім може заробляти гроші: платні екскурсії, кімнати для різних заходів, багато всього іншого. Треба ретельно думати над цим, готувати проєкт реконструкції.
Але влада цього не хоче. Синєгубов, який зараз губернатор у Харкові, придумав, що там буде оперний театр. Це було б добре, але це дуже дорога штука. Для Києва дорога, а не тільки для Полтави.
Як ви ставитеся до сучасної української влади?
Сучасна влада – я до неї ставлюся з критикою серйозною, я її не приймаю. Ну, я приймаю як українську владу, але особисто я не приймаю. У час війни влада хоч якийсь авторитет має. Але я не піддаю її такій жорсткій критиці, як багато інших людей.
І попри все, якщо суспільство розхитати, то ми війну програємо. Через це треба бути дуже обережними з критикою. Але після війни влада повинна піти у відставку. Така моя думка.
Читайте також: «У міста має бути стратегія»: Ігор Терехов розповів, який досвід Харкова стане у пригоді Полтаві
Джерело інформації: Кolo News