Маруся Чурай: спадщина та пісні полтавської поетеси

Маруся Чурай — постать, яка давно вийшла за межі шкільних підручників: це розповідь про кохання й зраду, про силу слова й пісні, що пережили століття, та про образ, який міцно вкоренився у культурній пам’яті Полтави й України.

Про це розповідає Poltava Today

Походження і ранні роки

Напівлегендарну поетесу пов’язують із Полтавою: згідно з переказами, вона народилася тут у 1625 році й мешкала з матір’ю в будинку неподалік Хрестовоздвиженського монастиря. Родинне тло та місцеві життя вплинули на формування поетичного почерку й світосприйняття, які згодом відобразилися в усній традиції.

Новини за темою:

• Полтавський телеканал показав ролик про діяльність ОУН у регіонах
• Олександр Доценко: борець за незалежність, ад’ютант Петлюри та історик визвольних змагань

Батько Марусі, Гордій Чурай, був полковим осавулом і вшановувався як народний герой: після однієї з битв із поляками його стратили у Варшаві, коли дочці було близько тринадцяти років, що залишило помітний відбиток у родинній історії й легендах.

Пісенна спадщина і легендарні мотиви

Марусю Чурай вважають однією з перших авторок української жіночої романтичної лірики. Їй приписують понад двадцять пісень, які швидко стали народними й дійшли до сучасності в усному й письмовому варіантах. Серед найвідоміших творів називають «Засвистали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні…», «Сидить голуб на березі», «Зелененький барвіночку», «На городі верба рясна», «Котилися вози з гори», «Ой не ходи, Грицю…» та інші

Значну частину цього репертуару зберіг бухгалтер Селегень: у 1853 році він записав пісні в рукописний альбом із припискою, що це пісні, створені «Марусею, дочкою бравого полтавського урядника Гордія Чурая»

Навколо особистого життя Марусі сформувалося чимало легенд. За переказами, вона була закохана в Григорія Бобренка, сина полкового хорунжого, довго чекала його з війни, але дізналася про його шлюб із донькою заможного осавула. Нібито на зустрічі Гриць випив отруту, яку дівчина нібито зварила для себе, що стало котлом для подальших драматичних оповідей про її долю.

За легендою, Марусю засудили до смертної кари, однак, як стверджують перекази, її врятував Іван Іскра, який привіз грамоту Богдана Хмельницького про помилування.

Про завершення життєвого шляху є кілька версій: за однією, повертаючись із прощі до київського монастиря, вона захворіла на сухоти і незабаром померла; за іншою — прийняла чернечий постриг і доживала віку в монастирі. Загальна думка істориків і фольклористів полягає в тому, що Маруся померла молодою, але точні історичні деталі лишаються предметом дискусій.

В Україні єдиний пам’ятник Марусі Чурай відкрили в Полтаві — це важлива локальна мітка пам’яті про постать, яка поєднує літературну та народну традиції.

У парку імені Дмитра Юденка знаходиться джерело Марусі Чурай. У 2025 році підприємиця Інна Поперешнюк та ресторатор Євген Клопотенко реалізували проєкт благоустрою цього простору, зосередивши увагу на збереженні автентичного вигляду пам’ятки та її довкілля.

Джерело інформації: Полтава Today