Симон Петлюра як голова Директорії УНР: важливий момент

9 травня 1919 року Директорія Української Народної Республіки офіційно затвердила Симона Петлюру головою Директорії з одночасним збереженням за ним посади Головного отамана військ і флоту УНР, що юридично закріпило його статус як очільника української держави в один із найскладніших періодів Української революції.

Про це розповідає Poltava Today

Шлях до керівництва

Фактично Петлюру було обрано на провідну роль ще 11 лютого 1919 року, коли він узяв на себе політичне й військове керівництво УНР в умовах наступу військ ленінської росії, постійних боїв із більшовиками та втрати контролю над низкою територій. У той час він виступив позапартійним лідером, вийшовши з Української соціал-демократичної робітничої партії і мотивував це у листі до партії.

Новини за темою:

• У Полтаві відбулася лекція про українську державність за гетьманування Богдана Хмельницького
• Патріарх Мстислав: 10 фактів про життя та спадщину

«Виходячи з того, що сучасна ситуація для України надзвичайно складна і тяжка, вважаю, що в даний момент всі сили творчі нашого краю повинні взяти участь у державній праці, не вважаю для себе можливим ухилятися од виконання своїх обов’язків, яко сина свого народу, перед Батьківщиною і буду, доки це можливо, стояти і працювати при державній праці. З огляду на це виходжу зі складу членів Укр. С.- Д. партії».

Дослідник Владислав Верстюк, відшукавши цей лист в архівах, вважав, що вихід із УСДРП позначив завершення еволюції світогляду Петлюри в бік національно-державної ідеї: «До партії він більше не повертався. Українська соціал-демократія втратила одного із своїх лідерів. Зате Україна знайшла послідовного борця за її державну незалежність».

Діяльність у 1919—1926 роках

Петлюра залишався ключовою фігурою державного та військового керівництва в 1919 році, коли Армія УНР продовжувала чинити опір російсько-більшовицькій агресії. Його прихід до верхівки влади супроводжувався низкою важливих подій: зокрема, ще 18 грудня 1917 року він подав у відставку з посади секретаря з військових справ на знак протесту проти лівої проросійської орієнтації тодішнього уряду; у січні 1918 року долучився до формування добровольчого «Гайдамацького коша Слобідської України», бійці якого брали участь у боях за Київ і придушенні більшовицького заколоту; у листопаді 1918 року був одним із організаторів антигетьманського повстання і вже в складі Директорії став Головним отаманом військ УНР.

Після травня 1919 року Петлюра залишався очільником української держави аж до трагічної загибелі в травні 1926 року. У еміграції він створив і очолив Державний центр УНР, продовжуючи політичну та організаційну роботу задля збереження ідеї української незалежності. Як згадував у мемуарах керівник уряду Директорії Ісаак Мазепа, «Петлюра був надзвичайно енергійний, відданий ідеї ентузіаст з великою вірою в українську справу. Він умів захоплювати своїм запалом інших, умів вести за собою маси, кликати їх до тяжкої боротьби й жертв»,— і ці слова підкреслюють його роль як лідера, який об’єднував військові й цивільні зусилля у критичні роки.

Як Головний отаман військ УНР Петлюра став символом продовження боротьби за українську державність; попри вкрай складні обставини, Армія УНР під його проводом тримала опір проти агресії та відстоювала прагнення до незалежності.

Джерело інформації: Полтава Today