Василь Гнилосиров: педагог і засновник музею Тараса Шевченка
21 березня виповнилося 190 років від дня народження Василя Степановича Гнилосирова. Річниця цього громадського діяча, педагога, письменника та засновника першого народного музею Тараса Шевченка відзначається на державному рівні за ініціативою Українського інституту національної пам’яті та відповідною постановою Верховної Ради.
Про це розповідає Poltava Today
Освіта та громадівська діяльність
Василь Гнилосиров народився 1836 року на хуторі Гаврівка (Гавришкове) Кобеляцького повіту на Полтавщині (за сучасним адміністративним поділом — Гавришківка Личківської громади Самарівського району Дніпропетровської області). У 1850 році він закінчив Полтавське повітове училище — будівля цього навчального закладу збереглася й нині є пам’яткою архітектури на вулиці Спаській у Полтаві. Далі Гнилосиров навчався в Полтавській гімназії, де був учнем історика-педагога Олександра Строніна; на його поетичну стежку вплинув байкар Левко Боровиковський.
Новини за темою:
- Полтавський педуніверситет вшанував освітянсько‑журналістські династії
- Магістратура «Середня освіта (технології)» у Полтавському педуніверситеті
Почавши навчання в Харківському університеті на медичному факультеті, Гнилосиров у 1861 році перейшов на історико-філологічний відділ. На початку 1860-х у країні набирав сили громадівський рух: інтелігенція гуртувалася в громади для етнографічних досліджень, видання книг та організації шкіл. Василь став одним із фундаторів харківської громади, налагодив дружні зв’язки з мовознавцем Олександром Потебнею та брав активну участь у просвітницькій роботі.
Олександр Потебня
З 1860 року Гнилосиров працював на громадських засадах розпорядником і вчителем у недільних школах, входив до педагогічної ради, що координувала їхню діяльність, і займався збором пожертв на видання україномовних посібників. Саме він ініціював розповсюдження серед шкільної мережі букваря Тараса Шевченка: Шевченко надіслав близько трьох тисяч примірників свого «Букваря», які пішли до недільних шкіл. Гнилосиров організовував продаж українських видань у містечках і селах Харківщини та Полтавщини, а виручені кошти переказував на видання науково-популярної літератури.
У 1865 році Олександр Потебня подарував йому рукопис свого українського букваря, а в 1898 році за сприяння Гнилосирова буквар Потебні було надруковано як додаток до журналу «Київська старовина». Паралельно Василь брав участь в етнографічних експедиціях, зокрема у спільній поїздці з Пантелеймоном Кулішем у 1861 році.
Просвітництво, музей і літературна спадщина
Початковим місцем педагогічної роботи Гнилосирова стала повітова школа в Охтирці, де він учителював два роки. Після повернення до Харкова у 1864 році викладав у училищі й гімназії до 1869 року, у 1870 році працював у Звенигородському двокласному міському училищі, а з 1873-го до виходу в відставку 1895 року завідував Канівським двокласним училищем. Багато його учнів стали послідовниками ідеї національного просвітництва та творчо продовжували справу в рідному краї.
«Василь Степанович був рідним батьком для своїх учнів. З кожним балакав, як із своєю дитиною, на рідній українській мові, котра була для нього святинею. Володів він українською мовою так, як рідко хто володіє. У нього вона розкривала всю чаруючу свою силу, весь скарб своєї співучості і краси. Дякуючи цьому, більшість учнів його ще з школи зацікавлювалися долею рідного краю і його мовою…».
Літературна діяльність Гнилосирова представлена численними публікаціями в журналах та газетах того часу, поемою «Закохана» (1893), казкою «Царівна — русалка» (1895), збіркою оповідань (1897) і щоденником, що охоплює період 1850–1880 років.
Канівський період життя Гнилосирова має шевченківське спрямування: він опікувався могилою Тараса Шевченка, брав участь у встановленні пам’ятних знаків і в організації побудови світлиці. У 1861 році від приятеля Феоктиста Хартахая отримав фрагменти з лаврового вінка та нитки від домовини Кобзаря, які зберігав у щоденнику — ці реліквії нині входять до фондів Шевченківського національного заповідника в Каневі. У 1884 році Гнилосиров заснував «Тарасову світлицю» — перший у світі народний музей Кобзаря.
У 1880-х роках він уклав рукописну книжку «До історії могили Т. Г. Шевченка», скорочений варіант якої підготував для друку в журналі «Київська старовина», але цензура російської імперії заборонила її публікацію; лише після смерті Гнилосирова з’явилися невеликі замітки про історію могили.
Музей «Тарасова світлиця». Сучасний вигляд
Василь Гнилосиров помер 16 листопада 1900 року й був похований на Канівському цвинтарі; місце поховання, на жаль, не збереглося.
Відео про Тарасову світлицю
Джерело інформації: Полтава Today