Вбивство Ірини Фаріон. Суд дав довічне

Під час судового розгляду сторона обвинувачення довела, що чоловік скоїв вбивство “у зв’язку з виконанням потерпілою громадського обов’язку та з мотивів національної нетерпимості”.

 

Шевченківський районний суд Львова 1 жовтня 2026 року визнав 20-річного В’ячеслава Зінченка винним у вбивстві мовознавиці та громадської діячки Ірини Фаріон, засудивши його до довічного позбавлення волі. Суд також ухвалив рішення про стягнення з обвинуваченого 5 мільйонів гривень моральної шкоди на користь доньки загиблої, Софії Особи. Вона вже заявила, що передасть ці кошти на потреби бригади Нацгвардії Рубіж, у лавах якої служив її загиблий чоловік.

Мотив убивства та російський слід

Прокурорам вдалося довести, що злочин був скоєний з мотивів національної нетерпимості у зв’язку з громадською діяльністю потерпілої. Слідство встановило, що засуджений вважав безкомпромісну позицію Фаріон щодо захисту української мови такою, що нібито розколює народну єдність та дискримінує російськомовних громадян.

Справа також мала виражений ідеологічний вимір: невдовзі після замаху відповідальність за вбивство взяв на себе російський неонацистський рух NS/WP (National-Socialism/White Power). На пов’язаних із ним ресурсах було опубліковано відео з місця злочину та «маніфест» нападника, у якому Фаріон цинічно називали «расовою зрадницею».

Реакція на вирок

Оголошення остаточного рішення викликало полярні емоції у залі та під стінами суду:

Прихильники Ірини Фаріон зустріли вирок співом державного гімну та вигуками «Довічне!». Софія Особа назвала рішення суду історичним, наголосивши: «Ірина Фаріон казала: я тимчасова, але ідея, яку я сповідую, вічна».

Getty Images

Група підтримки Зінченка зустріла рішення сльозами. Коли автозак вивозив засудженого із території суду, прихильники скандували йому вслід «Славіку, ми з тобою!» та «Волю!».

Сам Зінченко своєї провини категорично не визнає. Його адвокати заявили про намір оскаржувати вирок в апеляційній інстанції, обіцяючи надати «раніше не оприлюднені докази невинуватості». На подання апеляції вони мають 30 днів, протягом яких засуджений перебуватиме в СІЗО.

Затягування процесу

Судовий розгляд, що тривав із січня 2025 року, супроводжувався систематичними спробами сторони захисту затягнути процес. Адвокати Зінченка регулярно не з’являлися на засідання, постійно змінювали одне одного та заявляли безпідставні клопотання про відвід судді й прокурорів. Дійшло до того, що одна з колишніх адвокаток втратила ліцензію через порушення етики в іншій справі, а її наступниці Діані Карі суддя ініціював винесення дисциплінарного стягнення за зрив судових дебатів.

Обвинувачений також вдавався до провокацій. Він неодноразово оголошував голодування (зокрема через те, що у нього з камери забрали спортивну стінку) та навіть зімітував спробу самогубства в ізоляторі, назвавши це згодом «формою протесту». Через таку поведінку та відмову узгоджувати позицію з адвокатами, Зінченко відмовився від свого права виступити під час фінальних дебатів.

Хронологія трагедії

Замах на Ірину Фаріон стався 19 липня 2024 року. Ввечері нападник підійшов майже впритул до мовознавиці, яка з валізою чекала на таксі біля свого будинку у Львові, і вистрілив їй у голову. Того ж дня жінка померла в реанімації, не виходячи з коми.

За тиждень, 25 липня, поліція затримала у Дніпрі 18-річного В’ячеслава Зінченка. Оперативники вистежили його за допомогою смарт-камер відеоспостереження. Під час слідства у його телефоні знайшли відтерміноване повідомлення, адресоване батькові, який воює в ЗСУ. У ньому юнак писав: «Я від вас приховував не тому, що я кретин, відморозок, якого завербували як лоха, а через те… що я у більшій безпеці, коли ви про це не знаєте».

Олена Зінченко розповідала про дитинство сина, наполягаючи, що він був патріотом – за її словами, сім’я часто їздила у відпустку на захід України.

За словами батьків, на початку повномасштабного вторгнення їхній син хотів піти на війну, однак батько його відмовив й порадив спершу пройти навчання. Відтак він долучився до руху “Правий сектор” і очолював його молодіжне крило в Дніпрі – “Права молодь”.

Батьки стверджують, що саме через бажання долучитися до війська на початку 2024 року Зінченко почав їздити до Львова – він відвідував вишколи, на яких навчали керувати дронами.

У червні 2024 року чоловік повідомив батькам, що заробив грошей на криптовалюті та хоче вчергове поїхати до Львова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Читайте Korrespondent.net в Google News

Джерело інформації: Korrespondent Net