З професорів у студенти: викладачі ПНПУ навчають один одного за гроші платників податків
Уявіть, що у вас є бізнес і він переживає не найкращі часи. Вам би дуже згодилася якась фінансова подушка, нехай не найбільша, але відчутна. Аж тут до вас приходить держава і каже: «Друже, а чи не хотів би ти повчити своїх підлеглих працювати, а ми б тобі за це заплатили?».
Ви, звісно ж, погоджуєтесь. Адже підлеглі уже й без того кваліфіковані, вчити їх загалом і не треба, зате можна отримати грошей — по суті, задарма. Але є ще один прихований «бонус». Крім живих грошей, ви отримуєте «універсальних бійців». Адже за документами ваш психолог раптом стає ще й фахівцем з філології чи педагогіки, а отже — зможе офіційно закривати собою будь-які «дірки» в розкладі, читаючи різнопланові предмети одночасно. Зручно? Надзвичайно.
Щось схоже ми спостерігаємо у Полтавському національному педагогічному університеті. Минулоріч сюди у магістратуру вступили аж 29 вже чинних працівників-короленківців, серед яких завідувачі кафедр та декани. Усі вони вже мають наукові ступені кандидата чи доктора наук і звання доцентів чи професорів.
Чого ми раптом цим зацікавилися? Бо девʼятнадцятеро з них навчаються в своїй же альма-матер за ваучерами від Служби зайнятості, тож «жагу знань» покриють коштами з бюджету. У результаті університет вбиває двох зайців одним пострілом. Як це сталося і хто учасники цього дійства? Розбиралася команда «Полтавської хвилі».
Ілюстрація: Полтавська хвиля
Вступ: що сталося і чому це не дрібниця
У 2025 році до Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка у магістратуру вступили 29 чинних працівників цього ж ЗВО. Але серед них нашу увагу привернули конкретні 19, бо це не лише рядові викладачі, а й завідувачі кафедр та декани факультетів. Усі вони вже мають наукові ступені кандидата та доктора наук і звання доцентів.
Але обʼєднує їх не тільки жага до знань: усі вони 45+ і всі вступили за ваучерами від Центру зайнятості. Загалом університет таким чином отримав з держбюджету 547 840,00 грн. Півмільйона гривень за студентів, яких навіть не треба навчати. Так, за нашою інформацією, отриманою в анонімних розмовах зі студентами, частина студентів-викладачів жодного разу не відвідувала пари під час зимової сесії. У декого із них станом на 31 грудня не було жодної зданої роботи й не стояли оцінки у відомостях, які студентам розсилали в чат у вайбері.
Що таке державний ваучер і для чого він створений
Тож, співробітники вступили до свого ж університету за ваучерами, тобто коштом держави. Це означає, що за їхню магістратуру заплатили платники податків. Варто зауважити, що саму систему ваучерів створювали як інструмент підтримки людей, які потребують перекваліфікації: тих, хто втратив роботу, змінює професію або не має можливості самостійно оплатити навчання. Отримати їх можуть громадяни, які при цьому мають професійно-технічну чи вищу освіту, не зареєстровані у службі зайнятості як безробітні та не проходили навчання за кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття протягом останніх 3-х років. Зокрема, це:
- люди віком старше 45 років (до настання пенсії за віком);
- ветерани, учасники бойових дій за умови звернення протягом трьох років з дня звільнення;
- внутрішньо переміщені особи працездатного віку;
- особи з інвалідністю;
- люди, що отримали поранення внаслідок військової агресії, або пройшли полон.
Максимальна сума ваучера при вступі у 2025 році була 30 280 грн — якщо ж навчання вартує більше, різницю магістрант має сплатити за себе сам. Переглянувши вартість контрактів на заочну форму навчання, на яку, до речі, вступили 99% співробітників, ми впевнились що ця сума покриває їм всю вартість навчання.
Інфографіка Полтавської хвилі
Однак далі ми розберемося, як у цьому випадку ваучер перетворився із можливості адаптуватися до ринку праці, на механізм, для створення «універсальних бійців» та вимивання бюджетною установою коштів із того ж таки держбюджету.
Чому «друга–третя освіта» у цьому випадку — не про розвиток
Немає нічого поганого, коли людина, навіть вже маючи хорошу роботу, хоче змінити фах. Це може бути обумовлено безліччю причин. Крім того, бувають випадки, коли попередня освіта не дає доступу до роботи, адже ринок праці — річ динамічна. Тож часом настає об’єктивна потреба перекваліфікації.
Доктор історичних наук, професор Ігор Сердюк підкреслює, що навіть суспільство постійно вимагає від науковця і викладача постійного розвитку та навчання. Однак, немаловажливим є не факт освіти протягом життя, а її якість:
Ігор Сердюк, доктор історичних наук, професор. Фото зі сторінки у Facebook
«Усе залежить від якості такого навчання та його результату — її імітація це, чи реальна освіта, яка закриває певні потреби. До прикладу, цілком можливі такі ситуації, коли науковець чи викладач розуміє, що для його розвитку чи карʼєри потрібні нові знання та навички, або людина хоче рухатися в якусь нову для себе сферу. Для цього є купа воркшопів, літніх шкіл, сертифікатних освітніх програм, тренінгів, курсів. Навіть, у себе в університеті можна прослухати якісь окремі дисципліни чи пройти підвищення кваліфікації. При цьому, на мою думку, повний цикл (диплом магістра — ред.) фахівцям зі стажем не потрібен, бо коли людина вже має рівень магістра, ступені кандидата чи доктора наук, то на черговій магістратурі вона повторно вивчатиме методології наукових досліджень, курси філософії, педагогіку вищої школи ще й на рівні нижчому, ніж цей «студент» уже перебуває. Якщо дійсно метою є нові знання, а не диплом, то вивчення одного-двох-трьох основних курсів (ядро програми) буде набагато рентабельнішим».
А тепер, розглянемо конкретну ситуацію. Викладач із науковим ступенем та посадою знову йде у магістратуру, тобто повторно здобуває нижчий рівень освіти. До того ж нашу увагу привернула ще одна аномалія: по-перше, як ми вже писали раніше, викладачі ПНПУ настільки не визначились із напрямком розвитку, що почасти подавалися на 5-6-8 різних несуміжних між собою та нерелевантних до свого поточного фаху освітніх програм, а в результаті зупинились на одній — не завжди очевидній. Наприклад, декан істфаку, кандидат історичних наук, Юрій Вільховий, вирішив «перекваліфікуватись» на вчителя зарубіжної літератури.
Погодьтесь, дуже складно уявити, щоб людина, яка останні 25 років викладає історію і присвятила їй свої наукові роботи, раптово вирішила піти працювати у середню школу. Втім, з величезною натяжкою це ще можна було б прийняти, якби подібний випадок був поодиноким. Але це явище масове. Ось ще кілька прикладів.
Подібне спостерігаємо і у Наталії Сулаєвої, яка нині є докторкою педагогічних наук та заслуженою артисткою України. Вона цьогоріч вступила на «Дошкільну освіту». Що ще цікавіше – на свій же факультет, де на той момент була деканкою. Важливо також зазначити, що науковиця упродовж тривалого часу працювала доцентом кафедри дошкільної освіти. Вступити «до себе» вирішила і Наталія Сайко. Будучи завідувачкою кафедри соціальної роботи, реабілітації та повоєнної адаптації, вона вирішила здобути звання магістра з «Психології». Нагадаємо, що жінка вже має ступінь докторки педагогічних наук.
Якщо переглянути освітні програми, на які вирішили вступити кандидати та доктори наук Полтавського педагогічного, то найбільш популярними стали «Кризова психологія. Соціально-психологічне відновлення» та «Англійська філологія і переклад». Варто зауважити, що англійськими філологами часто прагнуть стати науковці, які бажають отримати доцента чи професора, але не бажають чи не можуть складати тест з іноземної мови на рівень «В2», який для цього є обовʼязковим.
Конфлікт інтересів: університет як отримувач бюджетних грошей
Але навіщо ж тоді вони вступили? Як ми раніше зазначали, ваучери, з огляду на ціни педуніверситету, майже на 100% покривають вартість навчання. Тож, ймовірно «фіктивно» навчаючись на заочці, співробітники просто збагатили університет. За підрахунками «Полтавської хвилі», сума коштів, яку ПНПУ вдалося цьогоріч залучити у свою скарбницю від ваучерів склала трохи більше півмільйона гривень.
Отже, таймлайн «проєкту» такий:
- викладач отримує ваучер від держави;
- ваучер надходить до бюджету ЗВО;
- університет виплачує заробітну плату викладачу (або премію іншим 20 викладачам, які навчаються в магістратурі на комерційній формі і таким чином рятують освітні програми від недобору і втрати акредитацій).
Фактично йдеться про внутрішній перерозподіл бюджетних коштів під виглядом освітньої послуги. Тож, державний ваучер з інструмента соціальної підтримки перетворюється на гіпотетично корупційну схему додаткового фінансування університетів через «своїх» працівників.
З цікавого – цієї суми недостатньо, аби на ситуацію звернули увагу в профільних органах. Так у Полтавському підрозділі Бюро економічної безпеки, нам неофіційно повідомили, що навіть якщо розглядати це як зловживання службовим становищем, заволодіння коштами тощо, то це підслідність національної поліції. БЕБ же може втрутитись і почати розслідування, коли сума збитків стартує від 3,2 мільйонів гривень.
Ми також припустили, що іншою причиною активної подачі заяв може бути збереження освітніх програм. Адже, як зазначалось раніше, більшість співробітників вступали на одні й ті ж освітні програми. Проте, чи доцільне таке штучне збереження – питання скоріш риторичне.
«Якщо кінь здох, то краще з нього злазити. Але це буває зробити важко, особливо, якщо освітня програма вже є, вона акредитована, курси розроблені, то її буде шкода, навіть за відсутності попиту. При цьому все ж слід розуміти, що маленькі програми функціонують за рахунок більших. У приватних університетах вони не рентабельні, а у державних можуть зберігатися попри нерентабельність (за кошти платників податків). Хочу тут є ще важливий нюанс – треба дивитися про які саме програми йдеться. У держави може бути серйозна потреба в непопулярних серед абітурієнтів спеціальностях і їх треба підтримувати. Якщо ж йдеться про щось банальне, то краще від цього відходити» – зазначає Ігор Сердюк.
Ще про одну причину популярності подачі десятків, а то й сотень заяв від викладачів на власні факультети, «Полтавська хвиля» розповідала ще у серпні 2025 року. Кількість абітурієнтів (себто поданих заяв) прямо впливає на позицію університету в рейтингах. Нагадаємо, тоді журналісти помітили на ЄДЕБО активну подачу заяв на вступ до ПНПУ від його ж співробітників. На деяких спеціальностях кількість викладачів-вступників в рази перевищувала кількість заяв від студентів. До прикладу, на «Музичне мистецтво» з 52 поданих заяв — 30 від викладачів. А на «Дошкільну освіту» проти восьми реальних заяв абітурієнтів – 23 зареєстровані від співробітників закладу.
Пропозиція без попиту: третина заяв на вступ в магістратуру полтавського педуніверситету виявились фіктивними 
«Університетам не вистачає чесної розмови із суспільством, державою, своїм же колективом. Заклади вищої освіти часто є заручниками штучних історій успіху, коли назовні транслюються «небувалі здобутки», а всередині говориться «Ми нічого не можемо зробити, грошей нема, аудиторії не можемо поремонтувати». Коли реальних успіхів не вистачає завжди можна покрутити якісь рейтинги, або попрацювати на показники. Коли якийсь показник, як то кількість поданих заяв, перестає бути маркером, а стає самоціллю, то тоді його намагаються хакнути. Коли це робиться руками викладачів, то для мене це може виглядати і як залишки «радянського колективізму» чи «тоталітарної педагогіки» з їхніми мобілізаційними практиками («для блага колективу робимо все») та підміною понять («пишемо дисертації про виховання моральних якостей, але самі фальсифікуємо рейтинги), — говорить Сердюк. З іншого боку, для мене позитивом саме у цій конкретній історії, є те, що у списках вступників-стахановців не виявилось моїх колег-істориків. Хороші викладачі та острівці адекватності є в кожному університеті, їх треба всіляко підтримувати».
У МОН цю ситуацію теж вважають нонсенсом. Там нам пояснили, що міністерство не має інструментів, аби автоматично відстежувати, чи є вступник викладачем цього ж університету. Водночас залишається питання потенційного конфлікту інтересів. Масова участь викладачів того ж університету у вступній кампанії теоретично могла впливати на конкурсні бали інших вступників і рух рейтингових списків. Однак довести такий вплив практично неможливо — навіть за повного доступу до даних ЄДЕБО.
Ексзаступник міністра освіти і науки, освітній аналітик, Віцепрезидент з питань освіти Київської школи економіки Єгор Стадний вбачає у цій ситуації лише симптом глибокого занепаду:
«Цей заклад освіти має припинити існування. Окремих викладачів та науковців потрібно підтримати, сам заклад не повинен існувати. Окремі його підрозділи, можливо, перетворити в основу для кількох старших профільних шкіл».
Єгор Стадний, Віцепрезидент з питань освіти Київської школи економіки. Фото: Kateryna_Lashchykova
Тож, якою б не була першопричина, у результаті ми дуже ймовірно бачимо приклад класичного конфлікту інтересів, який може й не порушує закону напряму, але підриває довіру до академічних процедур. Коли колеги оцінюють колег, а підлеглі – керівників, система стає вразливою, а репутація університету й педагогічних ЗВО в очах реальних студентів критично низькою.
Що з цього приводу говорять у самому університеті
Отже, частина викладачів вступила на навчання на власні факультети, на кафедри, де працюють, а інколи навіть на освітні програми, де самі ж і викладають. Тобто туди, де вони мають авторитет, службові повноваження й професійні зв’язки і навіть важелі для тиску за потреби. Навіть якщо оцінювання відбувається формально коректно, виникає логічне запитання: як у такій ситуації гарантувати повну неупередженість і рівні умови з іншими студентами?
Аби це дізнатися, журналісти вирішили взяти коментар у ректорки ПНПУ Марини Гриньової. Однак вже за кілька дзвінків у тишу зрозуміли, що телефонної розмови не буде. Варто зауважити, що ще під час підготовки матеріалу, після кількох офіційних запитів в університет, журналісти зрозуміли, що всіх їх ректорка університету завбачливо заблокувала і в соціальних мережах.
Втративши надію на телефонну розмову, ми надіслали до університету офіційний запит з проханням надати офіційну позицію університету. У відповідь на запит «Полтавської хвилі» Полтавський національний педагогічний університет пояснив, що здобуття нового ступеня спрямоване на розширення компетенцій, впровадження міждисциплінарних підходів та адаптацію до змін на ринку праці.
До того ж у випадках, коли викладачі самі є студентами, застосовуються механізми розмежування їхніх адміністративних повноважень та обов’язків як здобувачів освіти. Тому для неупередженого оцінювання створюються незалежні екзаменаційні комісії та використовуються форми зовнішнього контролю.
«Університет вживає заходів для запобігання і врегулювання конфлікту інтересів відповідно до вимог Закону України “Про запобігання корупції”. Зокрема, передбачено обов’язок повідомлення про наявність потенційного конфлікту інтересів, усунення відповідних осіб від участі в оцінюванні та ухваленні рішень, що можуть впливати на результати навчання…Працівники університету зобов’язані не пізніше наступного робочого дня з дня, коли дізналися чи повинні були дізнатися про наявність у них реального чи потенційного конфлікту інтересів, письмово повідомити про це свого безпосереднього керівника та Уповноважену особу, не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів та вжити заходів щодо врегулювання реального або потенційного конфлікту інтересів» – зазначено у листі.
Формальність цього листа змусила нас прийти до приймальні ректорки особисто, щоб таки отримати реальне пояснення. На розмову з журналістами прийшов весь ректорат у повному складі. Тож спочатку, перший проректор Олексій Гура розповів, що дипломи викладачам потрібні, аби мати змогу викладати більше дисциплін:
Олексій Гура. Перший проректор ПНПУ ім. В.Г. КОроленка, Кандидат історичних наук, доцент. Фото: ПНПУ
«Це стосується процесів виконання освітніх програм і загальної якості освіти. Зокрема, існує таке поняття, як акредитація (підтвердження якості) програм. Часто під час роботи ГЕР (Галузевої експертної ради, — ред.) виникають питання до певних пунктів… Наприклад, якщо викладач читає шість дисциплін, то специфіка вимог така: бажано, щоб за профілем цих дисциплін він мав відповідні наукові публікації у виданнях категорії “Б” або базову фахову освіту».
Тобто, у вимогах законодавства є жорстка умова: викладач повинен мати освіту (диплом магістра/спеціаліста) або науковий доробок саме за тим профілем, який він викладає. Тож, якщо викладач хоче навчати студентів журналістиці, філології, психології, мистецтву, соціології та праву — йому потрібні різні дипломи. Однак, тоді постає питання у якості таких освітніх послуг.
Та ректорка Марина Гриньова зауважила, що загалом у ситуації, яка склалася, не вбачає ні порушень, ні конфлікту інтересів:
Марина Гриньова, Доктор педагогічних наук, професор. Фото: Полтавська хвиля
«Ми радилися з юристами. Вони говорять: “Все на законних підставах”. Ви можете з ними зустрітися, поговорити. Ми взагалі працюємо без порушень взагалі. Ми без ризиків навіть працюємо. Наш університет входить у десятку найкращих університетів, які без ризиків».
Висновки: освіта для розвитку чи імітація для виживання?
Історія з ваучерами у Полтавському педагогічному університеті – це не просто розповідь про 29 викладачів, які раптом відчули потяг до знань. Це ілюстрація того, як корисна державна ініціатива, покликана допомагати ветеранам та переселенцям, перетворюється на інструмент для виживання ЗВО. Замість того щоб бути соціальним ліфтом для тих, хто реально втратив роботу чи потребує нового старту, бюджетні гроші стали підтримкою життєдіяльності закладу.
Конфлікт інтересів у цій ситуації очевидний: керівники факультетів і завідувачі кафедр стають студентами власних підрозділів, а їхні підлеглі – екзаменаторами. Навіть за повної формальної коректності процедур така модель підриває довіру до академічної доброчесності й рівних умов для всіх вступників. Однак ЗВО цієї проблеми не бачить, чи скоріше, не хоче помічати.
Поки Міністерство освіти не має механізмів відстеження таких «внутрішніх» вступників, а правоохоронні органи не бачать складу злочину через недостатні суми збитків, подібні практики будуть жити.
Цей матеріал здійснено за підтримки програми “Сильніші разом: Медіа та Демократія”, що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України” (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми
Матеріал підготовлено з використанням аналітичної системи YouControl.
Джерело інформації: Полтавська Хвиля