Медик Сергій Пашковський: порятунок побратимів на фронті

Полтавець Сергій Пашковський, позивний «Паштет», пройшов шлях від менеджера з продажів до бойового медика: бої в Соледарі, навчання у Великій Британії, фатальна засідка під Костянтинівкою, лікування і реабілітація в Норвегії, а зараз — викладання тактичної медицини та громадська робота.

Про це розповідає Poltava Today

Від цивільного фаху до медслужби на фронті

— Сергію, ким ви були до повномасштабного вторгнення й як опинилися у війську?

Новини за темою:

• Оперативна інформація про ситуацію на фронті станом на 08:00 25 липня 2025 року
• Росія дозволила апатридам служити в армії за контрактом

За освітою Сергій інженер-механік, у мирному житті працював менеджером і тренером з продажів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, одразу пішов добровольцем у 116-ту окрему бригаду територіальної оборони. Спочатку планував служити гранатометником, проте під час оформлення документів офіцер коротко сказав йому: «Пиши — бойовий медик», і так Сергій опинився у медичній службі, хоча до того базові знання медицини в нього були мінімальні.

У бригаді він вчився накладати турнікети, надавати допомогу за протоколом MARCH, відпрацьовував евакуацію поранених. Перше серйозне бойове випробування відбулося в Соледарі в січні 2023 року, де він працював на позиціях і на пункті стабілізації під постійними обстрілами. Після цього Сергія направили на півтора місяця до Великої Британії на інтенсивні курси з тактичної медицини, де через симуляцію холоду, бруду й хаосу відпрацьовували реагування в екстремальних умовах.

Ніч під Костянтинівкою: евакуація та втрата побратима

— Розкажіть, що сталося під Костянтинівкою восени 2024 року?

Під час операції біля Водяного й Костянтинівки суміжний штурмовий підрозділ виходив з посадки й потрапив під обстріл мінометами та FPV-дронами. Близько п’ятнадцяти штурмовиків, наляканих і поранених, опинилися в голій частині посадки без окопів. Командир Руслан Лотов, позивний «Лотос», наказав розділитись і відходити різними шляхами до ближчих бліндажів — так вижили близько 20 бійців, серед яких були вже поранені.

Сергій вів одну з груп кілька сотень метрів уночі під безперервним вогнем. Дорогою поранені отримали додаткові травми, у Сергія згодом влучили осколки в лопатку. У бліндажі працювали над стабілізацією постраждалих: у темряві, під підсвітку ліхтариків, вони ділилися вмістом аптечок, накладали оклюзійні пов’язки, турнікети і забезпечували базову реанімацію, доки зранку всіх не евакуювали.

Евакуація затягнулася. Коли нарешті підійшла черга виїзду, у пікап з п’ятьма бійцями влучив FPV-дрон у задню частину кузова. Внаслідок вибуху один із поранених, позивний «Терміт», виявився важко пораненим і загинув під час повторного удару. Сергій отримав численні переломи ніг і осколкові поранення, але зумів доповзти до кущів і затягнути турнікети, щоб не загинути від крововтрати. Частину групи евакуювали пізніше; Сергія вивезли лише в наступному рейсі.

Під час очікування та евакуації, на фоні постійних скидів і вибухів, голос товариша Миколи Жили, позивний «Хірург», не давав Сергію впасти в непритомність: вони тримали зв’язок перебивчастими розмовами кожні 20 хвилин, що підтримувало волю до життя. Коли один із діалогів Миколи завершився словами про можливу смерть, зв’язок обірвався, і Сергій довгий час не знав долі друга.

«Тяні його бистро бл*, за ремєнь бєрі бл*, і тяні!»

Підійшов евакуаційний рейс: водій Хватков Сергій «Хваток», боєць Євген «Гуцул» і бойовий медик Махмуд, позивний «Мага», витягли Сергія під щільним вогнем. Під час евакуації й подальшої медичної допомоги його везли через кілька реанімацій — від місцевих госпіталів через Запоріжжя, Дніпро, Луцьк і Львів до Осло, де норвезькі лікарі зробили надскладні операції.

Норвезькі медики виявили на кістках Сергія рідкісний грибок Aspergillus parasiticus — у світовій практиці такі знахідки на кістках є надзвичайно рідкісними і, ймовірно, пов’язані з тим, що бруд із поля бою «в’ївся» в рани. Завдяки високотехнологічному лікуванню і дорогим операціям у Норвегії вдалося зберегти ноги, тоді як в Україні, за словами медиків, була б реальна загроза ампутації.

Після виписки Сергій не обрав пасивного відновлення: він викладає військову медицину в Осло, проводить навчання з тактичної медицини, займається громадською діяльністю, дає інтерв’ю норвезьким телеканалам і працює з українськими дітьми — вчить їх англійської. Він прагне бути голосом українських військових і висловлювати подяку Норвегії за допомогу.

Серед планів Сергія — обов’язкова зустріч із родинами загиблих побратимів і з тими, хто рятував йому життя. Особливе місце в його спогадах займає голос Миколи, який, за словами Сергія, дав йому шанс вижити.

Історія Сергія Пашковського — приклад того, як людина без медичної освіти змогла стати ключовою ланкою порятунку під найсуворішими обставинами, пройти лікування за кордоном і продовжити допомагати іншим, передаючи досвід і підтримку наступним поколінням.

Підписуйтеся на Facebook-сторінку 116-ї бригади

Джерело інформації: Полтава Today